Вірш А. С. Пушкіна “…Знову я відвідав…” (Сприйняття, тлумачення, оцінка.)
Вірш “…Знову я відвідав…” написано Пушкіним в 1835 році, у селі Михайлівськім у важке для нього час.
Назрів конфлікт із великосвітським суспільством, що не могло простити Пушкіну його духовної переваги. Господарство
Розвалюється, ростуть неоплатні борги. Пушкіна намагається розірвати це коло: вирішує порвати зі столичної
Життям, оселитися в села, почати господарювати.
Перебування Пушкіна в Михайлівськім в 1835 році викликало хвилю спогадів про минуле й роздум про Майбутнє.
У вірші даний майже точний, реальний пейзаж
Перед поетом як свідчення про “загальний закон” розвитку життя. Цей філософський зміст закладений у вірші.
…Знову я відвідав
Той куточок землі, де я провів
Вигнанцем два роки непомітних.
…Але тут знову
Минула мене объемлет жваво,
И, здається, вечор ще бродив
Я в цих гаях.
Серед цих думок про минуле Пушкіна хвилює спогаду про няньку. Вигляд няньки тепер, у роки щиросердечної тривоги, в
Обстановці конфлікту, що загострився, з “світлом”, стає особливо дорогим, близьким:
От опальний будиночок
Де
Уже бабусі немає – вуж за стеною
Не чую я кроків її важких,
Ні кропіткого її дозору.
У цих повних ніжній вдячності віршах жаль об минулому, вдячна пам’ять про няньку. З образом няньки в Пушкіна
Зв’язані не тільки особисті спогади, не тільки гаряча вдячність її турботам. Він протиставляє її просту й
Цільну натуру, її народну мудрість внутрішній порожнечі її суспільства, що оточувало.
Пушкін малює пейзаж Михайлівського, вид, що відкрився з лісистого пагорба, на якому він особливо любив сидіти, дивлячись на
Озеро:
От пагорб лісистий, над яким часто
Я сидів нерухомий…
Пушкін малює точний, буденний пейзаж – вид озера з рибалкою, що тягне невід, з неуважними по берегах селами, з
Старим млином, ЩоСкривив. Це картина, що він щодня спостерігав.
Центральне місце у вірші займає опис улюблених поетом трьох сосон, навколо яких розкинулася молода
Поросль володінь дідівських.
Пушкін прибігає до поетичних засобів вираження: порівняння, метафори.
В основі образа “зелена сім’я”. Звідси й кущі, які тісняться, “як діти” і старе самотнє дерево – “похмурий”,
“старий холостяк”. Ця метафора розростається в цілі метафоричні ряди.
Весь вірш як би підготовляє основний образ – образ молодої зеленіючого гайка, що персоніфікує цілий рух
Життя, її розвитку, віру поета в майбутнє. Ця картина “плем’я младого, незнайомого” і викликає в Пушкіна рядка повні
Оптимізму.
Здраствуй, плем’я
Младое, незнайоме!
Пушкін бачить безсмертя у вічній зміні матерії, у розвитку життя. Він привітає молодість, ті нові покоління,
Які прийдуть йому на зміну.
Думка про онука, що почує в майбутньому “привітний шум” тих дерев, що при житті поета були ще лише молодий
Поросллю, говорить про незмінне торжество життя. І тому в мрії поета онук пройде цими місцями, з “приємної бесіди
Вертаючись”, “веселих і приємних думок повний”, тобто в тім веселому бадьорому настрої, що народжувалося в самого
Пушкіна від зустрічей із друзями.
У цьому розкривається ідея вірша, його ліричний і філософський підтексти. Це ідея вічного відновлення природи,
Ідея безсмертя.
Вірш написаний із граничною простотою й точністю. Пушкіна відмовився від рими, звертається до білого п’ятистопного
Неримованому віршу, часто вживає синтаксичні переноси, які різко підкреслюють природність інтонації, її
Ритмічну роль, тобто він звертається до прозаїчної волі інтонаційної й синтаксичної побудови фраз. Але це
Не перетворює вірш у прозу, тому що постійно зберігається п’ятистопний ямб.
Гімном всеперемагаючого життя, вірою в розумність усього існуючого, вірою в майбутній перейнятий цей вірш.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)