Викриття самодержавства й кріпосництва в “Подорожі з Петербурга в Москву” А. Н. Радищева
1. Осуд Радищевим кріпосництва. 2. Авторська присутність в “Подорожі…”. 3. Відношення письменника ксамодержавию. Я глянув окрест мене – душу миючи стражданнями людства уражена стала. А. Н. Радищев Добуток А. Н. Радищева “Подорож з Петербурга в Москву” вийшло у світло в 1790 році й потрясло сучасників своєю прямотою, відвертістю й нечуваної для того часу зухвалістю, з якої автор викривав головні недоліки тодішньої імператорської Росії: самодержавство й кріпосництво. Російська імперія в другій половині XVIII століття підсилилося й
Однак на тлі такого благополуччя в країні загострюються соціальні протиріччя, більше жорстоким стає кріпосницький гніт. Селянин був у повнім розпорядженні поміщика, що мав право засилати кріпака на каторгу без усякого суду. Каторгою також карали скарги селян на поміщиків. Саме це положення мав на увазі Радищев, коли писав у своєму добутку, що “селянин у законі мертвий”.
Не було законів, що визначають розмір селянських повинностей. Панщини
Тому він обрушує свою викривальну критику на підвалини сучасної йому Росії: царську владу й кріпосне право, що повною мірою відбилася в добутку “Подорож з Петербурга в Москву”. У той період, коли в Радищеві дозрівав задум книги, Катерина II навесні 1787 року відправилася в подорож з Петербурга в Новоросію й Крим. Подорож була організована з надзвичайною пишністю, що спричинило колосальні витрати, вага яких лягла на селянство.
Для проїзду цариці і її звиті, селяни в саму гарячу пору повинні були виставити сімдесят шість тисяч коней За наказом новоросійського генерал-губернатора Потьомкіна на всьому протязі шляху імператриці були споруджені штучні села, згодом названі “потемкинскими селами”. Метою створення таких сіл був показ нібито щасливого й рясного життя російського селянства. Підкуплені письменники відображали у своїх повідомленнях те, що народи Росії процвітають під керівництвом імператриці. Радищева вкрай обурював подібний обман. У своєму “Подорожі з Петербурга в Москву”, що певною мірою збігається з маршрутом Катерини II, автор показує щиру, не прикрашену картину кріпосницької дійсності Ціль цієї книги – відкрити ока громадськості на безмежне безправ’я закріпаченого селянства, на нестерпну вагу самодержавного гніта.
Оповідання в книги ведеться від імені мандрівника, вустами якого Радищев виражає свої погляди. Подорож відбувається з Петербурга в Москву на перекладних, по дорозі оповідач зупиняється на двадцяти чотирьох поштових станціях, де міняє коней. Мандрівник є допитливою, уважною й щиросердечною людиною, що розташовує людей, що зустрічаються йому, до довірчого спілкування. У кожній новій главі “Подорожі з Петербурга в Москву” перед читачем з’являються різноманітні, але однаково типові картини сваволі, обману й гноблення, що безкарно відбуваються в самодержавно-кріпосницькій країні Про тяжку селянську неволю оповідання розгортається вже із третього розділу “Подорожі…
” – “Любани”, при описі селянської оранки в неділю. З почуттям обурення й уболівай малює автор картини кріпосного гноблення й насильства у всіх главах свого добутку. В “Зайцово”, де описується звіряче відношення із селянами відставного чиновника, що почав свою службу в посаді придворного опалювача й дослужився до дворянського чина. У главі “Вишний Волочок”, де ведеться оповідання про поміщика, що досяг процвітання у своєму маєтку за рахунок повного руйнування селян.
У главі “Мідне” – трагедія продажу селян з публічного торгу, в “Городні” – жорстокість рекрутського набору, в “Пішаках” – опис злиденного селянського побуту, убогої хати. В “Подорожі з Петербурга в Москву” не існує “благополучних” сіл Звичайно, іноді в добутку зустрічаються позитивні образи “добрих” дворян. У главі “Кресци” доброчесний дворянин прищеплює своїм дітям здорові поняття про сімейні відносини й виховання. У главі “Городня” добрий старий пан виховує кріпосного хлопчика нарівні зі своїм рідним сином, але, не встигши дати йому “відпускну”, умирає.
З новими панами для Ванюші настає болісних, повна принижень і знущань, життя Радищев показує, що особисті якості деяких добрих дворян не здатні змінити існуюче положення речей. Добро, що вони роблять, силоміць кріпака ладу перетворюється в зло. Радищев усвідомлював, що кріпосництво й самодержавство органічно зв’язані один з одним. На думку письменника, цар – “злочинець із всіх найперший”, що є головним винуватцем зла, що відбувається. Не маючи можливості прямо виступити проти Катерини II, Радищев у главі “Спаська Полесть” поміщає алегоричний сон мандрівника – дуже сміливу сатиру на імператрицю й неї найближче оточення У ньому Радищев зауважує, що цар прослил у народі “ошуканцем, ханжою й пагубним комедіантом”, і звертає увагу на невідповідність між словами й справами Катерини II: показний блиск і пишнота фасаду імперії приховує жахливі картини гноблення народу.
Центральне місце сну займає зустріч пануючи з “невідомою мандрівницею” Прямовзорой, істиною, що знімає цареві завісу з око. Після цього всі речі з’являються перед царем у природному їхньому виді. Прямовзора звертається до царя зі словами, повними гніву й презирства: “Відай, що ти…найперший розбійник,…
Ворог лютейший, що спрямовує злість свою на внутрішність слабкого”. Викривши Радищевим самодержавства й кріпосництва відрізняються небувалої для того часу різкістю й силою. Для Радищева зло й гноблення не є виключенням у житті, як для його літературних попередників, а існують, як правило, що зложилося в самодержавно-кріпосницькому ладі. Описуючи частки приклади прояву насильства, обману й сваволі, Радищев незмінно вказує на їхню основну причину – самодержавну владу й кріпосне право
(1 votes, average: 5.00 out of 5)