Виклад змісту добутку Вайса “Дізнання”
Відповідно до первісного задуму автора, що хотів створити сучасну “Божественну комедію”, композиція п’єси, у якій використані матеріали франкфуртского процесу над нацистськими злочинцями 1963-1965 р., повторює будову 1-й і 2-й частин епопеї Данте: у кожній “пісні” – три епізоди, а всього їх – тридцять три, як у Данте. Вісімнадцять підсудних представляють у п’єсі справжніх осіб, що стали перед судом в 1963 р., і фігурують під своїми теперішніми іменами, а дев’ять безіменних свідків (двоє з них – на стороні табірної адміністрації,
1-й свідок, що служив начальником станції, на яку прибували ешелони з людьми, затверджує, що нічого не знав про масове знищення людей і не замислювався над тим, яка доля чекає в’язнів, приречених на рабську працю, що приносила величезні бариші філіям підприємств Круппа, Сименса й “И. Г. Фарбен”. 2-й свідок, що відповідав за відправлення ешелонів, говорить, що не знав, кого перевозять у вагонах, тому що заглядати в них йому було строго заборонене. 3-й свідок, що був в’язень, розповідає про те, як їх вивантажували з вагонів,
Свідки з колишніх в’язнів розповідають про ті умови, у яких вони жили: у бараках, розрахованих на п’ятсот чоловік, найчастіше розміщалося вдвічі більше; на кожних нарах лежало шість чоловік, і повертатися на інший бік доводилося всім відразу, а ковдра була одне; палили в бараках рідко; кожному в’язневі видавали одну миску: для вмивання, їжі і як нічна посудина; у денному раціоні втримувалося не більше 1300 калорій, тоді як при важкій роботі людині необхідно не менш 4800 калорій. У результаті люди так слабшали, що тупіли й не пам’ятали навіть свого прізвища. Вижити міг тільки той, хто відразу ж міг улаштуватися на яку-небудь внутрітабірну посаду: фахівцем або в допоміжну робочу команду
Свідок, що був ув’язнений, що працювала в політичному відділі табору під початком Богера, розповідає про звірячі катування й убивства, які відбувалися в неї на очах. Вона становила списки померлих і знала, що з кожної сотні новоприбулих в’язнів через тиждень залишалося в живі не більше сорока. Богер, що сидить на лаві підсудних, заперечує, що застосовував катування при допитах, але коли його викривають у неправді, посилається на наказ і на неможливість іншим способом домогтися визнання від злочинців і ворогів держави. Підсудний переконаний, що тілесні покарання варто було б увести й тепер, щоб запобігти огрубінню вдач, а також для виховання неповнолітніх
Колишняя ув’язнений, що провела кілька місяців у десятому блоці, де проводилися медичні експерименти, розповідає про те, як молодим дівчинам опромінювали яєчники рентгенівським апаратом, після чого видаляли полові залози й випробувані вмирали. Крім того, проводилися досвіди по штучному заплідненню: на сьомому місяці вагітності жінкам робили аборт, а дитини, якщо він залишався живим, умерщвляли й розкривали
Колишні ув’язнені розповідають суду про підсудного Штарке. У ті роки унтершарфюреру Штарку було двадцять років і він готувався до іспитів на атестат зрілості. Свідки показують, що Штарк брав участь у масових розстрілах і власноручно вбивав жещин і дітей. Однак захисник звертає увагу суду на юний вік Штарка, на його високі духовні запити (він вів з ув’язненими дискусії про гуманізм Гете ), а також на те, що після війни, потрапивши в нормальні умови, Штарк вивчав сільське господарство, був референтом економічної консультації й аж до свого арешту викладав у сільськогосподарському училищі. Підсудний Штарк пояснює суду, що з раннього дитинства звик вірити в непогрішність закону й діяти згідно з наказом: “Нас відучили думати, це за нас робили інші”.
Свідок розстрілів, що був студент-медик, що працював у команді, що забирала трупи, розповідає про те, як у дворі одинадцятого блоку, в “чорної стінки”, зустріли свою смерть тисячі людей. При масових стратах звичайно були присутні комендант табору, його ад’ютант і начальник політичного відділу зі співробітниками. Всі підсудні заперечують свою участь врасстрелах.
Один зі свідків обвинувачує фельдшера Клера в умертвінні в’язнів за допомогою ін’єкцій фенолу в серце. Підсудний спочатку заперечує, що власноручно вбивав людей, однак під тиском доказів у всьому зізнається. З’ясовується, що жертвами фенолових ін’єкцій стало біля тридцяти тисяч чоловік. Один з підсудних, що був табірний лікар, зізнається суду, що для своїх досліджень користувався людським м’ясом, оскільки солдати охорони з’їдали яловичину й конину, що поставляли для бактеріологічних досвідів
Свідок, що був лікарем з ув’язнених і працював у зондеркоманде, що обслуговувала крематорії, розповідає суду про те, як для масового вмертвіння в’язнів застосовували препарат синильної кислоти, газ “Циклон-Б”. У зондеркоманде, що підкорялася докторові Менгеле, працювало вісімсот шістдесят в’язнів, яких через певний час знищували й набирали новий склад. Новоприбулих, відібраних для знищення, заводили в роздягальню, у якій містилося біля двох тисяч чоловік, пояснюючи їм, що їх чекає лазня й дезінфекція. Потім їх заганяли в сусіднє приміщення, що навіть не було замасковано під душову, і зверху, у спеціальні отвори в стелі викидали газ, що у зв’язаному стані мав вигляд зернистої маси. Газ швидко випаровувався, і через п’ять хвилин усі вмирали від ядухи. Потім включали вентиляцію, газ викачивали із приміщення, трупи перетаскували до вантажних ліфтів і піднімали наверх, до печей. Свідок затверджує, що в таборі було вбито більше трьох мільйонів чоловік і кожному із шести тисяч співробітників табірної адміністрації було відомо про масове знищення людей
Підсудний Мулька, ад’ютант коменданта табору, заявляє суду, що тільки до кінця своєї служби в таборі він довідався про акції знищення. Від імені всіх підсудних він заявляє: вони були переконані, що все це робиться заради досягнення “якоїсь таємної військової мети”, і лише підкорялися наказам. Звертаючись до суду, він говорить про те, що під час війни вони виконували свій борг, незважаючи на те що їм доводилося важко й вони були близькі до розпачу. А тепер, коли германські нації “своєю працею знову зайняла провідне положення”, розумніше зайнятися “іншими справами, а не докорами, які за давниною років давно настав час забути”.
В. В. Ринкевич
Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна Література XX століття. М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)