Виклад змісту добутку “Особливі прикмети”

Альваро Мендиола, іспанський журналіст і кінорежисер, що давно живе у Франції в добровільному вигнанні, перенесучи важкий серцевий приступ, після якого лікарі наказали йому спокій, разом із дружиною Долорес приїжджає в Іспанію. Під покровом рідного будинку, що належав ніколи численному сімейству, від якого залишився один він, Альваро перебирає в пам’яті все своє життя, історію сім’ї, історію Іспанії. Минуле й сьогодення мішаються в його свідомості, образуя калейдоскопічну картину з людей і подій; поступово вимальовуються контури сімейної

історії, нерозривно пов’язаної з історією країни

У свій час найбагатшому сімейству Мендиола належали великі плантації на Кубі, завод по переробці цукру й безліч чорних рабів – все це було основою добробуту, що процвітало в ту пору клану. Прадід героя, бедний астурийский ідальго, колись виїхав в Америку, сподіваючись сколотити стан, і цілком у цьому превстиг. Однак далі Історія сім’ї йде по спадні: діти його успадкували величезний стан, але аж ніяк не таланти й не працездатність батька. Цукровий завод довелося продати, а після того як в 1898 р. Іспанія втратила останні колонії, сім’я розпалася. Дід Альваро

влаштувався в передмістя Барселони, де купив великий будинок і жив на широку ногу: крім міського будинку в сім’ї був маєток під Барселоною й родовий будинок у Йесте. Альваро згадує все це, розглядаючи альбом із сімейними фотографіями. З них дивляться на нього люди, яких давно немає в живі: один вигин у громадянську війну, іншої покінчив із собою на березі Женевського озера, хтось просто вмер своєю смертю

Перегортаючи альбом, Альваро згадує своє дитинство, набожну сеньориту Лурдес, гувернантку, що читала йому книгу про дитин-мучеників; згадує, як незабаром після перемоги Народного фронту, коли по всій Іспанії палили церкви, екзальтована гувернантка намагалася ввійти разом з ним у палаючу церкву, щоб постраждати за віру, і була зупинена милисианос. Альваро згадує, як вороже ставилися в будинку до нової влади, як батько виїхав у Йесте, а незабаром відтіля прийшла звістка, що нею розстріляли милисианос; як зрештою сім’я бігла в курортне містечко на півдні Франції й там чекала перемоги франкистов, жадібно ловлячи новини сфронтов.

Повзрослев, Альваро розійшовся зі своїми близькими – з тими, хто ще уцелел: всієї його симпатії на стороні республіканців. Властиво, міркування про події 1936-1939 р., про те, як вони позначилися на вигляді Іспанії середини шістдесятих, коли Альваро вертається на батьківщину, червоною ниткою проходять через всю книгу. Він покинув батьківщину досить давно, після того як був у багнети зустрінутий його документальний фільм, де він намагався показати не туристичний рай, у який режим намагався перетворити країну, а іншу Іспанію – Іспанію голодних і знедолених. Після цього фільму він став парією серед співвітчизників і зволів жити у Франції

Тепер, оглядаючись на своє дитинство, на близьких людей, Альваро бачить і оцінює їх через призму своїх нинішніх поглядів. Тепле відношення до рідного з’єднується з розумінням того, що всі вони були історичним анахронізмом, що умудрялися жити, не зауважуючи происходящих навколо змін, за що доля й покарала їх. Далекі роки громадянської війни наближаються майже впритул, коли Альваро їде в Йесте глянути на те місце, де вигин батько. Герой майже не пам’ятає батька, і це мучить його. Коштуючи в збережені на місці розстрілу хреста й дивлячись на пейзаж, що майже не змінився за минулі роки, Альваро намагається представити, що ж повинен був почувати ця людина. Розстріл батька Альваро, а разом з ним ще кількох людей був свого роду актом мести: за якийсь час до того уряд жорстоко розправився в цих місцях із селянами, що виступили проти волі влади. Про бешкетування й жорстокість Альваро розповідає один з деяких уцілілих очевидців цієї давньої трагедії. Слухаючи цього селянина, Альваро думає про те, що немає й не могло бути правих або винуватих у тій війні, як немає переможених і переможців, є тільки Испания. Ъ, що програла

Так, у постійних спогадах проводить Альваро місяць в Іспанії. Роки, які він прожив удалині від її, сп’янений волею, тепер представляються йому порожніми – він не навчився відповідальності, що знайшли багато хто його друзі, що залишилися в країні. Це почуття відповідальності дається важкими випробуваннями, такими, наприклад, які випали на частку Антонио, друга Альваро, з яким вони разом знімали документальний фільм, що викликав стільки нападок. Антонио був арештований, провів вісімнадцять місяців у в’язниці, а потім висланий у рідні краї, де він повинен був жити під постійним спостереженням поліції. Обласне поліцейське керування стежило за кожним його кроком і вело записи в спеціальному щоденнику, копію якого адвокат Антонио одержав після процесу, – щоденник цей рясно цитується в книзі. Альваро згадує, що робив він у той час. Його вживание в нове, паризьке життя теж було непростим: обов’язкову участь у зборах різних республіканських груп, щоб не поривати зв’язку з іспанською еміграцією, і участь у заходах лівої французької інтелігенції, для якої – після історії з фільмом – він був об’єктом добродійності. Альваро згадує свою зустріч із Долорес, початок їхньої любові, свою поїздку на Кубу, друзів, з якими брав участь в антифранкистском студентському русі

Всієї його спроби зв’язати минуле й сьогодення переслідують лише одну мету – знову знайти батьківщину, почуття єднання з нею. Альваро дуже болісно сприймає зміни, що происшли в країні, те, з якою легкістю найгостріші проблеми були прикриті картонним фасадом процвітання заради залучення туристів, і те, з якою легкістю народ Іспанії упокорився із цим. Наприкінці свого перебування в Іспанії – верб кінці роману – Альваро їде на гору Монжуик у Барселоні, де був розстріляний президент Женералитата, уряду Каталонії, Луїс Компанис. І неподалік від цього місця, де звичайно ж немає ніякого пам’ятника, бачить групу туристів, яким гід розповідає про те, що отут у роки громадянської війни червоні розстрілювали священнослужителів і вищих офіцерів, тому отут поставлений пам’ятник полеглої. Альваро не обертає уваги на звично офіційне трактування національної трагедії, до цього він давно звик. Його вражає те, що туристи фотографуються на тлі пам’ятника, перепитуючи один одного, про яку війну говорив гід. І дивлячись із висоти Монжуика на лежачу внизу Барселону, Альваро думає про те, що перемога режиму – ще не перемога, що життя народу однаково йде сама по собі й що він повинен спробувати запам’ятати правдиво те, чому був свідком. Такий внутрішній підсумок його поїздки на батьківщину

Н. А. Матяш

Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна Література XX століття. М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Виклад змісту добутку “Особливі прикмети”

Categories: Нові твори

Links