Поема “Энеида” И. Котляревского – типові українські характери

Де можна найбільше повно знайти значення якогось слова або відомості про якусь історичну подію? Звичайно, в енциклопедії. Отож, поема И. Котляревского “Энеида” увійшла в історію української літератури як теперішня енциклопедія українознавства. Автор зобразив у ній типові українські характери, побут, реальні ситуації й колізії, породжені життям тодішнього суспільства. А головне – це той український дух, той бурлескний український гумор, які запрограмовані на вічне життя в пам’яті народної

Стародавніх троянцев і латинянинов

И. Котляревский переодяг у жупани й шаровари українського козацтва XVIII сторіччя, у традиційні мундири чиновництва, у підрясники й ряси духівництва. Вони тепер ні з якої сторони не нагадують міфічних греко-римських героїв. Це теперішні українці, Козаки, наділені гострим розумом і мовою, українською характером і психічним станом українським. Цікаво, що навіть події з античного життя розвертаються на Україні: згадуються українські села й міста (Полтава, Решетиловка, Опишня та інші). Це ще одне підтвердження того, що українських “троянцев” вітру носили не в Греції, а шляхами України. У добутку ми бачимо не тільки козаків.

Перед нами начебто проходить ціла галерея панів-кріпосників, “що людям пільги не давали й ставили їх за скотов”, чиновники різних рангів, “які по правді не судили й тільки грошики лупили й відбирали хабара”, жваві купчики, “що на аршинец на подборний поганий продавали товар”, попи “у золотих шапках”, з їхнім лицемірством. Це – всі українська дійсність, страшна й жорстока, але реальна. А добродії із чиновниками здаються не людьми, а людськими п’явками, кровожерами, нещадними у своїх зазіханнях. От їхня мораль:

Ти знаєш – дурень не бере: У нас хоч небагато хто тямущий, Уміє жити по правді сущої Це той, хоч із батька, то здере, А античні боги!

Це теперішня феодально-помещицкая верхівка тодішнього суспільства. Зевс і весь небесний “синкліт” дуже нагадують тодішні “високі сфери” – сенат, “святейший” синод, департаменти, міністерства – з їх пихатим “начальством”. Тут – святенництво, грабіж, вимагання, хабарництво. Тут – паразитизм, кровожерливі примхи, повна зневага інтересів простих людей. Взяти хоча б “священні війни” – вони викликані нікчемними причинами, обумовлені самодурством “богів-володарів”, а люди терплять неймовірні страждання:

Війна в кривавих ризах тут. За нею рани, смерть, каліцтва Безбожность і бесчеловечье. Хвіст мантії неї несуть

Життя богів проходить у нескінченних банкетах. Можливо, вони їдять щось таке, про яке ми навіть і не чули? Немає. На столах повно страв… українських. Навіть посуд був національна:

И все із глазурованих мисок И кубками пили сливянку, Мед, пиво, брагу…, Горілку просту й калганку.

На всіх банкетах вино й горілка ллються просто рікою. Зустрічаємо ми й гри, розваги, народні гуляння, які ще раз підтверджують, що події, описані Котляревским, відбуваються на Україні, а самі “троянци” – самі звичайні українці. Якщо взяти одяг, взуття, народні інструменти, танці, образотворче мистецтво, то знову й знову переконуєшся, що добуток Котляревского ближче до української енциклопедії, чим до твору Вергілія. Добуток “Энеида” И. Котляревского повертає нас до української дійсності XVIII сторіччя, зачаровує неповторним українським колоритом. Письменник невичерпний у мальовничих фарбах, широко застосовує українську народну мову. Тому викинути хоч один рядок – це викинути целую сторінку з енциклопедії українознавства, адже сам Котляревский у цій поемі, піднімаючи кращі національні традиції, затверджені історичним досвідом народу, призиває самовіддано любити Вітчизну, перейнятися життєдайним почуттям служіння їй


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Поема “Энеида” И. Котляревского – типові українські характери

Categories: Нові твори

Links