Любов – найдорожчій, необхідне кожній людині почуття; саме воно наповнює наше життя змістом, робить її яркою, барвистої. Відношення П-На до любові мінялося протягом всього його життя. Замолоду П у любові був язичником, але з віком відношення до любові ставало більше серйозним. Прикладом цього може служити вірш “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…” (1825 г), священні-священну-священна-священний-по^-священне першій зустрічі в будинку Олениных з Керн Ганною Петрівною. Пушкіна передає їй цей вірш в 1825 році, у те час, коли Керн збирається виїхати
в Ригу. Із цього вірша ми можемо зрозуміти, що любов для П-На є не просто джерелом насолоди й радості, але й джерелом вдохновенья, твор-ческой і життєвої енергії, тому що, коли кохана покида-ет поета, життя його втрачає зміст, з її зникають фарби, заходи, звуки, вона стає сумовитою: У глухомані, у мороці заточенья Тяглися тихо дні мої Без божества, без вдохновенья, Без сліз, без життя, без любові. І як тільки улюблена з’являється знову, до Пушкіна вертається натхнення: И серце б’ється в упоенье, И для нього воскресли знову И божество, і вдохновенье, И життя, і сльози, і любов. Надалі любов стано-вится дуже дорога
поетові, навіть любов безмовна. П благо-дарований жінці за те світле почуття, яким вона опромінила його душу. Це добре видно з вірша “Я вас любив…” (1829 г). Уперше в російській літературі коханий виступає як альтруїст, готовий відмовитися від свого щастя заради спокою улюбленої, адже любов для П-На – це насамперед любов до своєї обраниці, а не до самого себе й своєму почуттю. П благословляє ім’я тої, котра вселила йому любов, і сподівається, що вона коли-небудь зустріне людину, що буде любити її так само сильно, як поет (“…я вас любив так искренно, так ніжно, як дай вам бог улюбленої бути іншим”), і вона зможе йому відповісти взаємністю. Інші вірші, отно-сящиеся до любовної лірики, – “Талісман”, “Зберігай мене, мій талісман” і “Спалений лист” – присвячені Єлизаветі Ксаверьевне Воронцовой, жінці, з якої Пушкін познайомився під час південного посилання. Ця жінка отли-чалась не тільки необыкновен-ний красою, але й прекрасним утворенням, вихованням, умінням тонко почувати. П полюбив її, але Воронцова була замужем, і вони були вынуж-дены розстатися. На прощання Воронцова дарує поетові перстень із зображенням кабалистичес-ких знаків, точно такий же перстень вона залишає в себе. Саме цьому персню П и присвятив вірша “Талісман” і “Зберігай мене, мій талісман”. В “Талісмані” (1827 г) П говорить про те, що одержав у подарунок талісман, що повинен буде рятувати його тільки від нещасної любові. Не можна не відзначити, що П с деякою іронією говорить про цей талісман: …у буру, у грізний ураган, Голів твоєї, мій милий, Не врятує мій талісман. У вірші “Зберігай мене, мій талісман” (1825 г) П показує більше серйозне відношення до талісмана: Зберігай мене, мій талісман, Зберігай мене в дні гоненья, У дні раскаянья, волненья: Ти в день суму був мені даний. Адже талісман був подарований коханою людиною. Пізніше П у Михайлівськім часто одержував листи, запеча-танные таким же перснем, як у нього. Один з таких листів Єлизавета Ксаверьевна попроси-ла поета спалити. Поет довго не може зважитися зробити цього, тому що листа коханої – це єдине, що в нього залишилося, але прохання Воронцов-Ой все-таки була виконана. Це подія П описує у вірші “Спалений лист” (1825 г): Уж персня вірного утратя впечатленье, Розтоплений сургуч кипить… Про провиденье! Свершилось! Темні згорну-лисіючи аркуші; На легкому попелі їхні заповітні риси Біліють… Груди моя стесни-лась. Наприкінці життя відношення П-На до любові стало зовсім одухотвореним, це особливо яскраво видно з вірша “Мадона” (1830 г), присвячений-ного майбутній дружині поета – Гончаровой. Один раз П у антикварній крамниці побачив картину кисті стародавнього італійського майстра. На цій картині була зображена Мадона з дитиною, дуже схожа на Гончарову. П захотів придбати цю картину, але засобів не вистачило. Цій події він і присвятив одне зі своїх замечательнейших стихо-творений. Тепер жінка для нього – “найчистішої принадності найчистіший зразок”, П зрівняй-вает її з Богородицею. Жінка є охоронницею до-машнего вогнища, символом материнства. Таким чином, ми бачимо, що, незважаючи на те, що відношення П-На до любові мінялося протягом всього його життя, одне залишалося незмінним – його здатність любити й бути вдячним за любов. П із благоговінням ставиться до життя, сприймаючи її як дивний божественний дарунок, а любов – як свого роду концентроване, загострене-ное відчуття життя. Так само, як життя ру
хається за своїми законами, так і любов виникає, розцвітає й зникає. Поет не бачить у цьому трагедії, він вдячний долі за те, що це прекрасне почуття було в його житті, тому що його могло й не бути. Яскравий приклад такого погляду на любов – вірш “На пагорбах Грузії лежить нічна імла…” (1829 г): …і серце знову горить і любить – тому, Що не любити воно не може. А це саме тому, що любов є для П-На джерелом натхнення, воно допомагає йому створювати незвичайні по своїй силі й ліричності добутку.
