Творчість Бюхнера
Бюхнер прожив дуже коротке життя – лише 23 року. Народився він у сім’ї лікаря в Гедделау під Дармштадтом (Гессенське князівство). Під час навчання в Дармштадской гімназії шкільною наукою займався мало, уважаючи її “мертвим мотлохом”, разом з тим багато читав, писав вірші в романтичному стилі. Після закінчення гімназії Бюхнер учився в університетах Страсбурга й Гессену, де вивчав медицину, історію й філософію
Будучи студентом він захопився ідеями французьких просвітителів, Великою французькою революцією, мріяв про народну революцію
У цьому ж році почав читати лекції по анатомії в Цюрихском університеті,
Першим добутком Бюхнера була історична п’єса “Смерть Дантона” (“Dantons Tod”, 1835). Вона являє собою драматичний портрет Дантона, однієї із центральних фігур Французької революції. П’єса Бюхнера є новаторською за формою: вона складається з окремих сцен, де чергуються довгі монологи, стрімкі діалоги й масові сцени, а також філософський спор, меланхолійна медитація й політична риторика. Бюхнер зобразив трагедію лідерів Французької революції – епікурейця Ж. Дантона, що відданий революційній справі, а також прихильника терору Робеспьера, за наказом якого Дантона стратили. Друга п’єса Бюхнера – комедія “Леонс і Лена” (“Leonce und Lena”, 1836; изд. В 1839). У ній з’єдналися поетичний гумор романтичної драми-казки й соціально-політична сатира на “кишенькові” німецькі держави
Інтрига п’єси вибудовується навколо обопільного небажання принца Леонса й принцеси Лени одружитися. Герої уникають одруження, однак, випадково зустрівшись, вони полюбили один одного, одружилися й установили у своєму королівстві гуманний громадський порядок
Третя Драма Бюхнера “Войцек” (“Woyzeck”, 1837; изд. В 1879) залишилася незавершеною. У ній Мова йде про військового перукаря, солдата Франце Войцеке. Він пасивний по характері, забитий, затурканий, його положення безнадійне й безглузде. Войцек – самотня й безправна людина, що протистоїть ворожому миру. Капітан постійно повчає його, лікар проводить над ним медичні експерименти, тамбурмажор зваблює його дружину Марію, то єдине, що належало йому
Не в силах знести зовнішні й внутрішні гноблення, герой убиває дружину, після чого сам кидається в ставок. Бюхнер показав, що сьогоденням убивцею є не герой, а суспільство. Войцеку властиве той екзистенціальний розпач, що буде характерним для героїв екзистенционних і абсурдистских драм XX ст. На сюжет драми Бюхнера австрійський композитор Альбан Берг написав оперу “Воццек” (1925). Відомо, що Бюхнер працював також над драмою про італійського письменника “Пьетро Аретино” (“Florentiner Pietro Aretino”), однак вона не збереглася. Допускають, що рукопис цього добутку (разом із щоденником і листами Бюхнера) знищила його наречена, злякавшись обшуку. Ще одним незакінченим добутком Бюхнера є новела “Ленц” (“Lenz”, изд. В 1839).
Вона присвячена німецькому письменникові XVIII ст., що видається представникові руху “Бури й натиску” Якобові Рейнгольду Ленцу. Бюхнер розкриває складну психологію свого героя, описує його життя у Вогезах, щиросердечну хворобу. Ленц сповнений сумнівів і почуття безнадеги, він відчуває абсурдність і дисгармонію існування, уважає, що основою буття є божевілля
Форма новели, як і її проблематика, виходять за рамки літератури XIX ст.: дія розвертається у свідомості Ленца, добуток насичений його внутрішніми монологами й ремінісценціями. Творчість Бюхнера вплинуло на подальший розвиток європейської літератури, зокрема на творчість натуралістів і неоромантиков, Ф. Ведекинда, Гауптмана, Б. Брехта, німецьких експресіоністів, представників “театру абсурду” (особливо А. Адамова й Е. Йонеско).
(2 votes, average: 4.50 out of 5)