Педро Кальдерон – Життя і творчість

Педро Кальдерон

(1600-1681)

Життя і творчість

Педро Кальдерон де ла Барка, іспанський драматург, народився 17 січня 1600 року и Мадриді. Він належав до давнього, але збіднілого дворянського роду. Навчався в коледжі й у Саламанкському університеті.

Від початку 1620-х років став відомим у Мадриді як автор п’єс для театрів, а з 1625 р. повністю віддався літературній діяльності.

У 1637 році його прийняли до лицарського ордену Сантьяго. У 1638 та 1640 роках Кальдерон брав участь у воєнних діях, що їх вела Іспанія. Після смерті своєї коханої

та неповнолітнього сина в 1651 році став священиком і отримав почесну посаду придворного капелана при королівському дворі, продовжуючи при цьому писати п’єси.

Глибокий знавець філософії, права, історії та теології, Педро Кальдері ш де ла Барка останні роки життя жив усамітнено. У1680 році він склав перелік своїх творів, який включав 111 комедій і 70 ауто (одноактних П’єс із прологом та інтермедією, що завершувалися танцями й музи-і що). На цей час відомі 120 комедій, 78 ауто та 200 п’єс малих жанрів.

Помер драматург 25 травня 1681 року.

Педро Кальдерон де ла Барка як драматург представляє школу Лопе це Вега.

Але, на відміну від свого попередника, Кальдерон призначав свої п’єси для постановки не так у невеликих театрах на міських вулиці! х, як у придворному театрі, де можна було використовувати складну техніку й пишні декорації, різноманітні світлові ефекти й музичний супровід. Пізні п’єси Кальдерона більше нагадують оперу, ніж драматичну виставу.

Основна тема творчості Кальдерона – суперечність між людською Юлею та провидінням, з одного боку, свободи особистості та вимог суспільства, з іншого. Людина у Кальдерона вільна й залежна водночас.

Жанрова приналежність творів Кальдерона різноманітна: серед них є “комедії інтриги”, “драми честі”, народно-героїчні, релігійні драми, драми на міфологічні й історичні сюжети.

Найвідоміша п’єса Кальдерона “Життя – це сон” (1635?) включає є елементи релігійно-філософської драми, драми честі й навіть комедії інтриги (характерний мотив: жінка, переодягнена чоловіком, переслідує невірного коханця). У ній Кальдерон намагається знайти відповіді на питання: що таке людина і як вільно вона може вирішувати свою долю, яким має бути “досконалий правитель”, завдяки якому в світі, де діють різноспрямовані сили, все-таки підтримується мир і злагода? Головний герой драми, принц Сехизмундо, за наказом свого батька, з дитинства був ув’язнений у вежі, спорудженій у глухому й недоступному для людей місці. Батько, король-звіздар Басиліо, повірив у пророцтво зірок, за яким його новонароджений син повинен був стати тираном. Коли Сехизмундо виріс, батько, вирішивши перевірити правдивість пророцтва, наказав приспати сина й перенести його до палацу, наділивши його на якийсь час королівською владою. Але до ролі правителя Сехизмундо не був готовим. Здобувши довгождану свободу, він почав поводитись, підкоряючись винятково своїм інстинктивним бажанням, знищуючи все, що стоїть на заваді їх здійсненню. Тоді слуги Басиліо знову приспали його й перенесли назад у вежу. Він не в змозі був зрозуміти, де проходить межа між його реальним існуванням і сном. Усвідомивши на власному досвіді істинність думки про те, що “життя – це сон”, Сехизмундо духовно перероджується і стає готовим до того, щоб гідно зіграти роль короля, яку йому наяву, а не уві сні пропонують повсталі піддані Басиліо. Зійшовши на престол на хвилі народного гніву, Сехизмундо жорстоко придушив повстання, стримав власні бажання, відмовився з державних міркувань від одруження з коханою дівчиною й помирився з батьком. Так у світі відновлюється порядок, якого найбільше бажали сучасники Кальдерона.

Переродження героя полягає в тому, що він розуміє необхідність відмовитися від спокус земного життя задля життя вічного. В останньому своєму монолозі він говорить:

Отже, я переконався

В тому, що все щастя людське,

Зрештою, як сон, минає,

І я хочу скористатися

Щастям тим, що час дарує…

(Перекл. М. Литвинець)

У драмі “Життя – це сон” втілилися художні особливості барокового мистецтва: підкреслена контрастність, яка втілюється передусім у протиставленні (палац – вежа; людина – звір; свобода – неволя тощо); пишна, навіть надмірна метафоричність, яку бачимо, наприклад, у монолозі Росаури на початку твору:

О гіппогрифе ярий,

Який примчався вітрові до пари,

Куди на горе наше,

Безлуска рибо і безкрилий пташе,

Мій коню, в шалі тому

По лабіринту плутанім, крутому

Цих скель стрімких і голих

Летиш крізь зарості, немов на сполох?

(Перекл. М. Литвинець)

У цій драмі авторові вдалося виразити з надзвичайною глибиною не лише свої переконання, а й світогляд усієї епохи, яку він представляв. У ній утверджується характерна для доби бароко думка про минущість земного життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Педро Кальдерон – Життя і творчість