Життя й творчість Павла Грабовського

Життя й творчість П. Грабовського є яскравим прикладом служіння народові, відданості своїм ідеалам. Основну частину спадщини П. А. Грабовського становлять поетичні Твори. Пристрасна глибокоідейна творчість поета була складовою частиною його подвигу і йшла в одному руслі з натхненним словом І. Франка та Лесі Українки. В один табір із цими визначними постатями Грабовського ставили не лише громадянські мотиви, а й висока мистецька довершеність його творів.

“Поезія мусить бути одним з чинників поступу загальнолюдського, а в рідному краї,

зокрема, – загальнонародним, засобом боротьби з світовою неправдою, сміливим голосом за всіх пригноблених. Така її завдання!” – писав П. Грабовський у статті “Дещо про творчість поетичну”.

Взірцем для нього завжди була творчість Т. Г. Шевченка, якого він вважав “поетом-борцем, найкращим діячем громадським”. З особливою силою ці думки висловлені Грабовським у його поетичних творах.

Поет-патріот, він глибоко сприймав до серця відсутність у багатьох поетів громадянських мотивів, живого зв’язку з сучасністю. “Не всі співати нам про квіти та любуватися Дніпром”, – застерігав він своїх

сучасників. Зв’язок з народом, відстоювання його інтересів – вісь справжній патріотичний обов’язок шкірного поета:

Народ, покинутий на злидні,

Народ, плазуючий у млі,

Винний стратить риси рідні,

Безслідно стертися з землі!

Цю останню строфу “Поетам-українцям” П. Грабовський обрав епіграфом до першої збірки своїх віршів “Пролісок”. Вона мала засвідчити й справді засвідчила прихід у літературу поета, який не уявляв свого життя й своєї Творчості поза інтересами народу, поза його боротьбою за щасливе Майбутнє й закликав інших до вірного й самовідданого йому служіння.

Програмним твором П. Грабовського по праву вважається поезія “Я не співець чудовної природи”.

“Де плачуть, там немає вже краси”, – констатує Грабовський. Свідомість поета-громадянина вражають “Знедолені народи”, “Люд без житнього шматка”. Там, де “людці, що до вітхнення вдатні”, чують “соловйові тхори”, Грабовського, “мов ніж, вража скрізь стогін мужика”.

Ідеал Грабовського – віддати всі найкращі почуття народові знедоленому, настроїти серце, щоб воно було надчутливішим до людського горя, щоб у ньому оживав “мир з турботами всіма”.

Алі відтворювати народні страждання – цього ще не досить. Треба повести народ на боротьбу, привести його до переможи

Ці думки, висловлені, зокрема, у поезіі “Співець”, перша частина якої являє собою наказ громади співцеві:

Не згадуй же про вічну імлу жартуй,

Не згадуй же про мертвий сон могили,

А засівай зерном добра лані,

Щоб найплідніші жнива вродили!

Образ сіяча переріс у творчості Грабовського в символ борця за народні інтереси.

Слово поета, відданого народові, Грабовський називає віщим словом, алі одночасно воно й “сміливе слово”:

Сміле слово – те наші гармати…

Співає часто звертався до зображення народного життя. Картини життя трудящих не були ідиалізованими – смороду вражали поетове серце, викликали насичені гнівом і ненавистю до гнобителів рядки. Співає малює конкретні, ніби вихоплені з життя образи, картини. Такими є поезіі “Робітникові”, “Швачка”, “Трудівниця”, “Спроби”, “З життя…”.

Каторжна праця швачки, праця на інших, на змані-жених і вередливих паненят “дах висисає…”. “Вільна неволенька” – цей вдало підібраний оксомюрон найбільшою мірою характеризує підневільну працю в експлуататорському суспільстві.

Однак Грабовський вірив у вроду й силу народу, у вірші “До Русі-Украйни” він висловлює впевненість, що велич простого народу запанує на Русі – тобто прийде година, коли народ сам визначатиме шляхи розвитку країни, свою власну частку


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Життя й творчість Павла Грабовського

Categories: Нові твори

Links