Твір по вірші Пушкіна Вірш “Село”
Щоб відпочити від суєт столичного життя, що дуже незабаром стала обтяжувати поета, “на лоні мирної тиші”, Пушкін улітку 1819 року їде в Михайловское, родовий маєток своїх батьків. Природу, до тиші якої так прагнув поет, у Михайлівськім він знайшов, але віддаватися на її лоні спокою, розслабитися він не зміг, тому що дуже гостро відчув тут, у Михайлівськім, і інше: жорстокість поміщицької сваволі й тягар неволі кріпосного народу. Побачене Пушкін втілив у вірші ” Село “, у ній – всі його думки й почуття. Вірш складається із двох частин.
* ..люблю цей темний сад
* З його прохолоддю й квітами,
* Цей луг,
* Де світлі струмки в чагарниках шумлять;
* Скрізь переді мною рухливі картини:
* Тут бачу двох озер блакитні рівнини,
* Де вітрило рибалки біліє іноді,
* За ними ряд пагорбів і ниви смугасті,
* Удалині розсипані хати,
* На вологих берегах череди, що бродять,
* Клуні димні й млини крилаті;
* Скрізь сліди достатку й праці…
Перші дні в Михайлівський Пушкіна, відпочиваючи від всіх стомлюючих умовностей міського побуту, із захватом насолоджується знайденою волею. Тут же міркує юний поет над навколишньою його дійсністю й над змістом свого існування. Але поступово око його починають “різати” вузькі смужки полів, обшарпанные хати селян, голодні очі селянських дітей. З геніальною прозорливістю поета за зовнішнім спокоєм і благополуччям Пушкін бачить і іншу сторону сільського життя. І це побачене до глибини душі обурює його чуйне на всяку несправедливість серце. Так народжується друга частина вірша: Але думка жахлива тут душу затьмарює:
* Серед квітучий низ і гір
* Друг людства сумно зауважує
* Скрізь неуцтва вбивча ганьба.
* Не бачачи сліз, не внемля стогону,
* На пагубу людей вибране долею,
* Тут барство дике, без почуття, без закону,
* Привласнило собі насильницькою лозою
* И праця, і власність, і час хлібороба.
* Склонясь на далекий плуг, покорствуя бичам,
* Тут рабство худе тягнеться по браздам Невблаганного власника.
У цій частині вірша тон авторського мовлення різко міняється. У словах поета – гнів і обурення. Пушкіна люто викриває й засуджує панське насильство над працею кріпосного народу. Тим більше це обурює поета, що зовсім недавно цей так, що бідує тепер народ, приніс його країні перемогу у Вітчизняній війні 1812 року.
Пушкін страждає, що він нічого не може зробити для знедоленого й пригнобленого народу за допомогою своєї ліри, ще замисленої й безтурботної по-юношески.
Варіант 2