Твір по вірші Пушкіна Вірш “Село”

Щоб відпочити від суєт столичного життя, що дуже незабаром стала обтяжувати поета, “на лоні мирної тиші”, Пушкін улітку 1819 року їде в Михайловское, родовий маєток своїх батьків. Природу, до тиші якої так прагнув поет, у Михайлівськім він знайшов, але віддаватися на її лоні спокою, розслабитися він не зміг, тому що дуже гостро відчув тут, у Михайлівськім, і інше: жорстокість поміщицької сваволі й тягар неволі кріпосного народу. Побачене Пушкін втілив у вірші ” Село “, у ній – всі його думки й почуття. Вірш складається із двох частин.

Тема й настрій першої частини різко відрізняється від Теми й настрою другий, але, незважаючи на це, частини тісно зв’язані між собою. Їх ріднить і поєднує закладена у вірші ідея. Починається вірш описом мирного сільського життя. Від цих рядків віє тишею, спокоєм і прохолоддю: Привітаю тебе, пустельний куточок, Притулок спокою, праць і вдохновенья, Де ллється днів моїх невидимий потік На лоні щастя й забвенья! З любов’ю й дуже докладно передає поет навколишній його пейзаж Михайлівського, нічого не вислизає від його допитливого погляду:

* ..люблю цей темний сад

* З його прохолоддю й квітами,

* Цей луг,

заставлений запашними скиртами,

* Де світлі струмки в чагарниках шумлять;

* Скрізь переді мною рухливі картини:

* Тут бачу двох озер блакитні рівнини,

* Де вітрило рибалки біліє іноді,

* За ними ряд пагорбів і ниви смугасті,

* Удалині розсипані хати,

* На вологих берегах череди, що бродять,

* Клуні димні й млини крилаті;

* Скрізь сліди достатку й праці…

Перші дні в Михайлівський Пушкіна, відпочиваючи від всіх стомлюючих умовностей міського побуту, із захватом насолоджується знайденою волею. Тут же міркує юний поет над навколишньою його дійсністю й над змістом свого існування. Але поступово око його починають “різати” вузькі смужки полів, обшарпанные хати селян, голодні очі селянських дітей. З геніальною прозорливістю поета за зовнішнім спокоєм і благополуччям Пушкін бачить і іншу сторону сільського життя. І це побачене до глибини душі обурює його чуйне на всяку несправедливість серце. Так народжується друга частина вірша: Але думка жахлива тут душу затьмарює:

* Серед квітучий низ і гір

* Друг людства сумно зауважує

* Скрізь неуцтва вбивча ганьба.

* Не бачачи сліз, не внемля стогону,

* На пагубу людей вибране долею,

* Тут барство дике, без почуття, без закону,

* Привласнило собі насильницькою лозою

* И праця, і власність, і час хлібороба.

* Склонясь на далекий плуг, покорствуя бичам,

* Тут рабство худе тягнеться по браздам Невблаганного власника.

У цій частині вірша тон авторського мовлення різко міняється. У словах поета – гнів і обурення. Пушкіна люто викриває й засуджує панське насильство над працею кріпосного народу. Тим більше це обурює поета, що зовсім недавно цей так, що бідує тепер народ, приніс його країні перемогу у Вітчизняній війні 1812 року.

Пушкін страждає, що він нічого не може зробити для знедоленого й пригнобленого народу за допомогою своєї ліри, ще замисленої й безтурботної по-юношески.

Варіант 2


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір по вірші Пушкіна Вірш “Село”