Твір по оповіданню Чехова “Туга”
Антон Павлович Чехов – великий майстер і художник слова. Він здатний передати в маленькому оповіданні все життя людини. “Писати талановито, тобто коротко”, “уміти коротко говорити про довгі речі”. Це його кредо. Остання формула найбільше точно визначає сутність досягнутого Чеховим незвичайної майстерності. От і в його оповіданні “Туга” досить декількох речень, щоб зрозуміти атмосферу бездушшя, що оточує головного героя. На землю м’яким килимом опускаються сутінки, кружляється мокрий, великий сніг, що “шаром лягає
У цьому короткому оповіданні Чехов малює образ бездушного міста з бездушними людьми. Чотири рази Потапов намагався почати розмову, чотири рази намагався розповісти про своє горе – про смерть сина. Хотілося, щоб йому поспівчували, пошкодували. Він говорить, що з бабами краще розмовляти на цю тему, “ті хоч і дурки, але ревуть від двох слів”.
Іона починає почувати біль і гіркота від невисловлених страждань і туги, не може заснути вночі і йде подивитися кінь, що для нього стала найдорожчою й рідною істотою після смерті сина. У коні він бачить родинну душу, Як він втратився сина, так вона втратилася свого хазяїна й вівса. Він починає згадувати й говорити про сина, а потім “захоплюється й розповідає їй всі”. Тому що в цій порожнечі й безмовності, у цьому “бездушному” місті – це єдина істота, що слухало його, не відіпхнуло. Ця тема актуальна й для нас, ми увесь час кудись поспішаємо, не обертаючи уваги на страждання інших людей, не думаючи про те, що самі можемо виявитися в подібній ситуації.