Трагічна доля українського народу в творчості Олександра Довженка
Як справжній митець, Олександр Довженко безмежно любив свій український народ, доля якого глибоко хвилювала митця. Письменника захоплювало ге, що незважаючи на темноту і злидні, українському народові вдалося зберегти чистоту душ, волелюбство і високу мораль. Про трагізм народної долі, випробування і страждання під час Другої світової війни, з пекучим болем і гнівною пристрастю говорить О. Довженко у кіноповісті “Україна в огні” та “Щоденнику”. Ці твори є гнівним осудом тоталітарної системи, яка кинула напризволяще цілий народ.
Олександра Довженка обурювало й те, що в Україні (єдиній країні світу) не вивчалася власна історія. То “де ж і рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас. Де рости слабодухим і запроданцям, як не у нас”, – з гіркотою записує Довженко до щоденника 14 квітня 1941 року. Як на ті часи, подібні міркування були більш ніж сміливими.
Перед очима читачів звичайне українське село Тополівка, в якому живуть численні родини Лавріна Запорожця, Купріяна Хуторного з синами та донькою, Мини Товченика, Василя Кравчини, партизанів, воїнів, а також представників ворожого табору – зрадника Заброди, німецького полковника фон Крауза. У центрі “України в огні” – жорстокі будні війни, драматизм переживань людей, прикрита і замкнена правда про народ і його лихо, бо: “Тут боролись безсмертя зі смертю”.
Панорама зображуваних подій розширюється і поглиблюється завдяки масштабності й динамічності, кінематографічній калейдоскопічності зображеного. Укотре вже впродовж своєї історії Україна стала великою руїною. Засуджуючи війну, фашизм, письменник розкриває його глибоку “психологію”. Про це цинічно розповідає фон Крауз своєму синові: “Ти мусиш знати, у цього народу… немає державного інстинкту. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників”. Фашисти ретельно готувались до війни, добре вивчили недоліки людей комуністичної системи. Але все ж таки український народ жив вірою в перемогу над великим людським злом – фашизмом. Тому головною у творі є проблема національної самосвідомості людини і народу, яка повністю розкривається у словах воїна-патріота Василя Кравчини. Він наголошує: “Нас багато. Нас мільйони…, що пройшли через огонь страждань, прокурених і просмажених у боях і незгодах…” Звідси – і глибоко гуманістична концепція кіноповісті, і визначальний для письменника епічний конфлікт між людиною-особистістю і людиною-гвинтиком.
Зміст зображеного у повісті – це жах війни, про який не забудуть потомки у віках, бо це таке горе, така наруга над українським народом, яка лежить за межами обурення і відчаю. Але цього не хотів бачити наш “великий батько народів”, бо велика частка в цій трагедії належить і йому.
На такий випад проти тоталітарної системи та своєї особи Сталін, певна річ, не міг не відреагувати. Твір було заборонено до друку й постановки,-а сам О. Довженко вже до смерті Сталіна буде перебувати в нього у тяжкій немилості. Уперше повість “Україна в огні” була надрукована лише у 1966 році, її назвуть першою “через шевченківську перейнятість автора всенародною трагедією”.
О. Довженко постійно замислювався над там, що чекає його рідний народ після війни, “чи збереться він знов на Вкраїні, …чи залишиться там, а на наші руїни поїдуть чужі люди і утворять на ній мішанину?” Ці питання і досі хвилюють багатьох нащадків великого життєлюба. Не оминула трагедія український народ і в новітні часи. Вона виразилася у бездумних проектах перетворення природи, від яких страждала не тільки екологія, а й духовність. Яскравим прикладом є слова письменника, сказані про Каховське море: “Нове наше море – нове наше горе.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)