Трагічна доля народу у творчості Олександра Довженко
Як теперішній художник, Олександр Довженко безмежно любив свій український народ, доля якого глибоко хвилювала художників. Письменника захоплювало те, що незважаючи на темряву й бідність, українському народу вдалося зберегти чистоту душ, волелюбимость і високу мораль. Про трагізм народної долі, випробування й страждання під час Другої світової війни, з пекучим болем і гнівною пристрастю говорить А. Довженко в кіноповісті ” Україна у вогні” і “Щоденник”.
Ці добутки є гнівним осудом тоталітарної системи, що кинула напризволяще
Олександра Довженко обурювало й те, що в Україні (єдиній країні у світі) не вивчалася власна Історія. Це “де ж і народжуватися, де плодитися дезертирам, як не в нас. Де рости слабким духом і запроданцем, як не в нас”, – з гіркотою записує Довженко в щоденнику 14 квітня 1941 року. Як по тимі часам, подібні міркування
Панорама зображуваних подій розширюється й поглиблює завдяки масштабності й динамічності, кінематографічному калейдоскопу зображеного. У який раз уже в ході своєї історії Україна стала великою руїною. Засуджуючи війну, фашизм, письменник розкриває його глибоку “психологію”. Про цьому цинічно розповідає фон Крауз своєму синові: “Тобі потрібно знати, у цього народу… немає державного інстинкту. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників”. Фашисти ретельно готувалися до війни, добре вивчили недоліки людей комуністичної системи. Але все-таки український народ жив вірою в перемогу над більшим людським злом – фашизмом
Тому головної в добутку є проблема національної самосвідомості людини й народу, що повністю розкривається в словах бійця-патріота Василя Кравчини. Він підкреслює: “Нас багато. Нас мільйони…, які пройшли через вогонь страждань, прокурених і пропалених у боях і негодах…” Звідси – і глибоко гуманістична концепція кіноповісті, і визначальної є для письменника епічний конфлікт між людиною-особистістю й человеком-винтиком.
Зміст описаного в повісті – це жах війни, про яке не забудуть нащадки з віком, тому що це такий біль, таке опоганення українського народу, що лежить за межами обурення й розпачу. Але этого не хотів бачити наш “великий батько народів”, тому що більша частина в цій трагедії належить і йому
На такий виклик проти тоталітарної системи й своєї особистості Сталін, звичайно ж, не міг не відреагувати. Добуток був заборонений до друку й постановку, а сам А. Довженко до самої смерті Сталіна буде перебувати в нього в немилості. Уперше повість “Україна у вогні” була надрукована лише в 1966 році, і неї назвуть першою всенародною трагедією, через запозичений автором шевченківської спрямованості
А. Довженко постійно замислювався над тим, що очікує його рідний народ після війни, “або збереться він знову на Україні, …або залишиться там, а на наші руїни приїдуть чужі народи й утворять на ній мішанину?” Ці питання й дотепер хвилюють багатьох нащадків великого оптиміста. Не обійшла стороною трагедія український народ і в останні часи. Вона відбилася в бездумних проектах перетворення природи, від яких страждає не тільки Екологія, але й духовність. Яскравим прикладом є слова письменника, сказані про Каховське море: “Нове наше море – нове наше горе”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)