Тетяна Ларіна – “милий ідеал” Пушкіна
А. С. Пушкін
На перший погляд незрозуміло, чому Пушкін, все життя закохувалося в блес-тящих світських красунь, називає своїм ідеалом скромну й серйозну Тетяну Ларіну. Напевно, як і всякій людині, йому хотілося надійності, вірності, пре-даності, які легше було знайти в незіпсованій сільській дівчині, ценив-ший книги й природу більше світських забав. Саме цього він дарма чекав від На-тальи Гончаровой, панянки з Полотняного Заводу.
Придивимося ближче до Тетяни. От який з’являється вона перед Онєгіним:
Отже, вона звалася Тетяною.
Ні
Ні свіжістю її рум’яної
Не залучила б вона очей.
Дика, сумна, мовчазна,
Як лань лісова, боязка,
Вона в сім’ї своєї рідний
Здавалася дівчинкою чужої.
Уже в дитинстві не гри з іншими дівчинками, не ляльки, а Природа вабила до себе її:
Вона любила на балконі
Попереджати зорі схід,
Коли на блідому небокраї
Зірок зникає хоровод, И тихо
Край землі світлішає…
Тетяна розкривається перед нами і як неповторна індивідуальність, і як тип російської дівчини, що живе в провінційній дворянській сім’ї. Від матері вона успадкувала пристрасть до
Їй рано подобалися романи;
Вони їй заміняли все;
Вона влюблялася в обмани
И Ричардсона й Руссо.
При цьому, як і багато інших росіян панянки, Тетяна “вірила преданьям про-стонародной старовини”. “Це чудове з’єднання грубих, вульгарних забобонів зі страстию до французьких книжок… можливий тільки в російській жінці. Весь внут-ренний мир Тетяни полягав у спразі любові; ніщо інше не говорило її душі, розум її спав”, – відзначав В. Г. Бєлінський. Уява Тетяни малювало романтичного героя, стати яким не міг ніхто із дворян-сусідів. Її душу чекала чогось більше піднесеного:
Давно серцеве томленье
Тіснило їй младую груди;
Душу чекала… кого-небудь,
И дочекалася… Відкрилися очі;
Вона сказала: це він!
Тетяна зуміла відчути незвичайність Онєгіна. І ця дівчинка, вихований-ная в дусі “гарних манер”, робить теперішній героїчний учинок – перша зізнається в любові. Пушкіна захоплюється її відкритою прямотою, порівнюючи Тетяну з манірними й спокушеними світськими дамами:
Кокетка судить холоднокровно,
Тетяна любить не жартуючи
И віддається безумовно
Любові, як миле дитя.
Не говорить вона: відкладемо –
Любові ми ціну тим помножимо,
Вірніше в мережі заведемо…
Природність і людяність, властивій Тетяні, при першому зіткненні з життям прийшли в рух, зробили її сміливої й самостійної. Вона пише пись-мо Онєгіну й чекає пояснення, сподіваючись на взаємність. Чому ж Онєгін не спосо-бен відповісти на її любов? А любов взагалі – загадка, причини її виникнення не в силах до кінця зрозуміти ніхто. І справа не в пересиченості й нечутливості душі Онєгіна. Він не любив – от і вся відповідь. Пушкіна говорить про свого героя з явною симпатією:Ви погодитеся, мій читач,
Що дуже мило надійшов
Із сумною Таней наш приятель;
Не в перший раз він отут виявив
Душі пряма шляхетність…
Після дуелі й від’їзду Онєгіна Тетяна надовго распрощалась із героєм свого ро-мана. Щоб краще зрозуміти його, вона стала читати книги, що залишилися в онегинском будинку, пильно вдивляючись у позначки, залишені Євгенієм на полях. Її уражене серце нашіптує:
Що ж він? Ужели подражанье,
Незначна примара, иль ще
Москвич у Гарольдовом плащі,
Чужих примх истолкованье,
Слів модних повний лексикон?..
Уж не чи пародія він?
Якщо не Онєгін, те однаково, кому тепер бути її обранцем. Тетяну везуть у Москву, “на ярмарок наречених”, і видають заміж за генерала, давнього друга Онєгіна (а виходить, людини далеко не незначного). Вчасно випадкової зустрічі на балі з Онєгіним вона встигла перетворитися з боязкої сільської панянки у світську даму:
Як изменилася Тетяна!
Як твердо в роль свою ввійшла!
Як утеснительного сану
Прийоми незабаром прийняла!
Хто б смів шукати дівчиська ніжної
У цієї величної, у цієї недбалої
Законодавиці зал?
Але в душі вона залишилася колишньої, що цінує вище забав суєтного світла книги, ” ди-кий сад” і могилу няньки у своєму старому маєтку. І отут трапляється ще одне чудо: влюбля-ется, важко, безнадійно, уже давно, здавалося б, що не вміє закохуватися Євгеній. І пише розпачливе лист-визнання. Але тепер Тетяна не вірить йому, щирості його почуття, думаючи, що раптова любов викликана її положенням у світлі. Але саме прекрасне в Тетяні – як і раніше її прямота й чесність:
Я вас люблю (до чого лукавити?),
Але я іншому віддана;
Я буду століття йому вірна.
Так трапляється в житті (і в літературі): два чоловіки, створені друг для друга, помилилися, і тепер їм ніколи не бути разом. І те, що ця Історія не окончилась вульгарною світською інтрижкою, – заслуга Тетяни. У її характері є внутрішня сила, чистота, надійність – якості, які можуть бути опорою чоловікові, сім’ї. Такі жінки їхали за чоловіками в сибірське посилання, ділили всі тяготи й негоди. Це – теперішній російський характер, яким зачарувався сам Пушкін і назавжди пле-ніл нас у своєму романі.
Не знайшли те, що шукали? Подивитеся
(1 votes, average: 5.00 out of 5)