Чому Тетяна – “російська душою”

Дві фігури протягом усього роману повністю займають увагу читача. Онєгін і Тетяна. В образі Онєгіна Пушкін відкрив нам тип парубка 20-х років XIX століття. Однак В. Г. Бєлінський бачив “подвиг… автора в тім, що він перший поетично відтворив, в особі Тетяни, росіянку жінку”.

Тетяна – улюблена героїня Пушкіна, він багато разів підкреслює свої симпатії до цієї чарівної дівчини, який дав просте російське ім’я Тетяна. Лишаю героїню яркою й помітної зовнішності (“Ні красою сестри своєю, ні свіжістю її рум’яної не залучила б вона

очей”), Пушкін підкреслює внутрішню красу, богатый духовний мир Тетяни, гармонію її особистості. У ній немає манірності, того штучного нальоту, які одержували дівчини, виховані в “світлі”. Живучи в селі, Тетяна веде природний спосіб життя, рано встаючи, прогулюючись по околицях садиби. Тетяна любить читати, вона читає іноземні романи, але сняться їй росіяни, навіть простонародні сни. І це тим більше дивно, що Тетяна “выражалася із працею мовою своєму рідному”, а лист Онєгіну пише на французькому.

Пушкін багато разів підкреслює “руськість” Тетяни. Вона релігійна, вірить у прикмети й гаданья. Звичайно,

цей вплив її няньки-бабусі, простій росіянці жінки, що виховує дівчину. І не тільки тому, що носить російське ім’я, любить російську зиму й вірить “преданьям простонародної старовини”. Завдяки Тетяні любовно й тремтливо відтворені водохресні гадання при місяці, “манірний кіт”, що накликає своїм муркотанням гостей у будинок, загадування бажання побачивши падаючої зірки й, нарешті, картини російських святок. Завдяки Тетяні в роман входить казковий російський фольклор. Млосній і слабенькій дворянській панянці в сні допомагає добрий геній російських казок – Михайло Іванович Топтыгин. Тетяні сниться бесівська очманіла погань, що пізніше виведе у своїх перших повістях молодої Гоголь. Її віщий сон, пронизаний фольклорними образами й символами, імовірно, викликаний тугою за незбутнім щастям… Люблячи зиму, Тетяна й у сні бачить “нібито вона йде по сніговій галявині, сумною імлою оточена”.На всю сільську природу, на російську весну, на російську осінь, на російську зиму Пушкін дивиться очами Тетяни. Якби не Тетяна, ми ніколи не почули б і лукавої й бешкетний “пісні дівчин”.

Виявившись після заміжжя у вищому світлі, Тетяна як і раніше “безтурботною принадністю мила”. Ця принадність не зовнішня – у будь-якій обстановці Тетяна почуває себе природно, тому що вона багата й цільна натура. Вона добре засвоїла урок, преподаний їй Онєгіним, і навчилася “панувати собою”. Внутрішній вогонь спалює її, але Тетяна ніколи не дасть йому вирватися назовні. Прекрасні й драматичні слова Тетяни у фіналі роману могли б повторити багато героїнь російської літератури. Вони стануть еталоном поводження російських жінок: “Я вас люблю (до чого лукавити?), Але я іншому віддана; Я буду століття йому вірна”.

А на питання, поставлений у темі твору, однозначно відповісти неможливо. Недарма адже Пушкін, говорячи про Тетяну, що вона “російська душою”, додає: “сама не знаючи чому”…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Чому Тетяна – “російська душою”

Categories: Нові твори

Links