Тема вільності й гордої самітності в лірику М. Ю. Лермонтова
Про люди! Жалюгідний рід, гідний зліз і сміху! Жерці хвилинного, шанувальники успіху! Над ким лається сліпе й буйне століття, Але чий високий лик у прийдешньому поколенье Поета приведе в захват і умиленье!
А. С. Пушкін Одна із центральних тем романтизму – тема вільності й гордої самітності. Вона знайшла відбиття у Творчості таких великих поетів, як Байрон, Гете, Шиллер, Гейне. Європейських романтиків захоплювала ідея незрозумілості поета суспільством, його изгнанности й трагічної самітності. Велике місце займала ця тема й у творчості одного
Поет – обранець долі. Ця вибраність – не тільки найбільший дарунок, але й важкий тягар. Обдарована особистість сприймає й почуває навколишнє глибше й тонше інших, переживання її гострі до хворобливості. Поетові властиві нетерпимість до неправди, несправедливості; вимогливість, прагнення до досконалості у відносинах з людьми, він вимогливий до жорстокості, що часто приводить до конфлікту між ним і суспільством
Природна доля поета – постійна боротьба й самітність. Це доля талановитих поетів усього миру, і тому тема самітності в розумінні
Ще в молодості Лермонтов бачив дивовижну несправедливість і низькість, які викликають у ньому різкий протест. У вірші “Вітрило” звучать мотиви самітності й спраги очисної бури, що змила б всі несправедливості миру: А він, заколотний, просить бури, Начебто в бурах є спокій! Цю боротьбу, прагнення до очищення суспільство зрозуміти й оцінити незручно, воно виганяє поета, і той, не зломлений, гордо залишає світло, мріючи знайти притулок собі й своїм переконанням “за стіною Кавказу”.
Так у лірику Лермонтова з’являється мотив изгнанничества: Прощай, немита Росія, Країна рабів, країна панів… Зовні поет спокійно й холоднокровно переживає свій від’їзд, але в душі він болісно ставиться до свого вигнання, він любить рідний край і насправді не хоче з ним розставатися. Тому у вірші “Хмари” хмаринки мчаться, як він, “з милої півночі убік південну”, але вони неживі й не можуть розділити його біль розставання з Батьківщиною: Немає у вас батьківщини, немає вам вигнання! Біль збільшується тим, що поет абсолютно самотній, поруч із ним немає розуміючої й співчуваючої душі, що могла б розділити його тугу за батьківщиною. У віршах Лермонтова починає звучати мотив роз’єднаності, неможливості з’єднання з родинною душею
Так, поет трактує любовний вірш Шиллера, де говориться про неможливість зустрічі двох закоханих, по-своєму наголошуючи на неможливість злиття взагалі двох рідних душ (“На півночі дикому…”). Нещасливий і самотній був Лермонтов і в особистому житті. Ці переживання вилилися в цілий ряд ліричних віршів про нерозділену любов, про зраду й жіноче підступництво (“Жебрак”, “Я не принижуся перед тобою…” і ін.). Поетові не вистачало не тільки друзів і однодумців, але й люблячої жінки, з якої легше було б пережити всі труднощі життєвого шляху
Лермонтов зовсім один, і ця самітність, хоча й горде, гнітить його. Воно здобуває всесвітні масштаби, і поет уже почуває себе одним у цілому світі, у всьому всесвіті. Боротьба втрачає свій гострий зміст, поет утомлюється від її й уже мріє не про неї, а про спокій і волю, вільності: Я шукаю волі й спокою, Я б хотів забутися й заснути. У вірші відчувається жахлива утома, безвихідність, через яку поет хоче поринути в тихий сон, де немає труднощів і тривог, і цей сон потім плавно перейде в смерть, таку ж тиху й безболісну. А у вірші “И нудно й смутно” звучить не тільки безвихідність, але й страхаючий песимізм, розчарованість у житті: И життя, як подивишся з холодним вниманьем навколо, Такий порожній і дурний жарт… Це слова людини, що потеряли всіляку віру, надію, разуверившегося й зневіреного вжизни.
У цих рядках чується гіркота незрозумілості й самітності, бажання звільнитися від мирських умовностей і знайти вільність і спокій у світі іншому, де немає земних забобонів і жестокостей. В одному зі своїх пізніх віршів – “Дума” – поет узагальнює свої міркування про роль свого покоління в історії й доходить висновку, що воно жило на світі дарма. Не кинувши століттям ні думки плідної, Ні генієм початої праці
Однак Історія розсудила інакше; великий поет тут помилився: якщо його лірика й не цінувалася сучасниками, те винуваті в цьому тільки сірість і індиферентність суспільства, що не зуміло розпізнати теперішнього генія й сделавшего його гордим самотнім мандрівником. Творчість Лермонтова, багате й різноманітне, що відбило напружені духовні шукання, багатство внутрішнього миру поета, не перестає захоплювати нащадків. М. Ю. Лермонтов, геніальний художник слова, ставиться до плеяди найбільших поетів, що становлять славу не тільки росіянці, але й світової літератури
(2 votes, average: 5.00 out of 5)