Тема природи в поезії С. Єсеніна
Край улюблений! Серцю сняться Скирти сонця у водах лонных. Я хотів би загубитися В зеленях твоїх стозвонных. С. Єсенін Вся поезія С. Єсеніна перейнята глибокою любов’ю до краси своєї Батьківщини
Вихований у селі, у сім’ї діда, ще зовсім маленьким Сережа Єсенін часто збігав з будинку на кілька днів у луги, до невеликих озер, де мсил разом з пастухами. Він любувався рідною природою, г’ювно дитина, і замолоду, у те час, коли багато хто поринають у дослідження своєї душі. Єсенін пізнавав себе, спостерігаючи за небом, землею, водою… Там,
Ніжним трепетом наповнені його рядки, присвячені лісам, озерам, лугам, сонцю, дощу. Образи й порівняння поета так само яскраві й точні, як і несподівані. Ну хто ще умудрився б зрівняти осінь із рудою кобилою, вакат на ставку – із червоним лебедем, клен узимку – з п’яним сторожем, що приморозив ногу в заметі, лиетву дерев – із зеленим вогнем? Синій травень. Заревая теплінь
Не прозвякнет кільце у хвіртки. Липким заходом віє полинь. Спить черемшина в білій накидці. Єсенін дуже любив польові квіти
Його
Я тільки того люблю квітку, Що уріс коріннями в землю, Його люблю я й приемлю, Як північна наша волошка. Думка про те, що людина є частиною природи, що він з нею кровно зв’язаний, виражена у віршах Єсеніна через всю образну систему. Звіриних віршів моїх смуток Я кормил резедою й м’ятою. Улюблений художній прийом Єсеніна – уособлення. Саме тому Природа в його віршах почуває, думає, розмовляє, дивується, обурюється або радується
Людина ж, у свою чергу, відчуває себе деревом, травою, лугом, рікою, зливається з навколишнім пейзажем, по-новому бачить мир. …Здраствуй, мати блакитна осика! Незабаром місяць, купаючись у снігу, Сяде в рідкі кучері сина. Незабаром мені без листя холодіти…
Російська природа щедра й багата, так само як і поезія С. Єсеніна. Всі важливі події в житті поета, його переживання, думки, щастя й розчарування знаходили своє відображення в мальовничих образах природи, багато хто з яких просто неможливо забути, настільки вони ємні й багатозначні. Що говорити, якщо навіть прикмети своєї ранньої загибелі зумів побачити Єсенін у драматичній зимовій картині: Сніжна рівнина, білий місяць, Саваном покрита наша сторона. І берези в білому плачуть по лісах: Хто загинув тут?
Умер? Уже не я чи сам? Літературна спадщина, що залишив нам Єсенін, просочено любов’ю, коріння якої – у рідній землі. Поет часто бував за кордоном, багато чого бачив, але його серце завжди ставало накрепко прив’язаним до рідних берізок, ввылю, видам сільських околиць. І куди б ні заводі-1 його доля, Єсенін завжди вертався додому, Вроссию.
Спить ковила. Рівнина дорога, И свинцевої свіжості полинь. Ніяка батьківщина інша Не увіллє мені в груди мою теплінь
(1 votes, average: 5.00 out of 5)