Особливості зображення природи в ранній творчості С. А. Єсеніна

1. Популярність творів Єсеніна. 2. Картини природи. 3. Живаючи природа. 4. Міф про рай на землі.

Якщо крикне рать свята: “Кинь ти Русь, живи в раї! “, Я скажу: “Не треба раю, Дайте батьківщину мою”. З. А. Єсенін Ні для кого не секрет, що творчість чудового російського поета С. А. Єсеніна є дуже близьким, зрозумілим для багатьох простих людей. Його добутку часто декламують, заучують напам’ять, “кладуть на музику”, створюючи популярні пісні. Саме звичайній людині, далекому від глибоких філософських міркувань, що не володіє великим багажем

знань, найчастіше близькі й зрозумілі думки й почуття, які доносить до читача поет у своїх віршах.

Це аж ніяк не означає, що твору Єсеніна можна назвати простими, немудрими, і тим більше поверхневими Справа зовсім не в цьому. Єсенін – безперечно один з талантливейших, глибоких поетів не тільки свого часу, але й всій росіянці літератури. У його віршах стільки пронизливого болю, стільки відтінків всіляких людських переживань, стільки глибини, використовується так багато воістину геніальних виразних засобів, що обвинуватити його в примітивності в жодному разі не можна. Деякі сучасники Єсеніна називали поета

вульгарним, “шинкарським” поетом, що оспівує пороки, властиві многим його співвітчизникам і мешающими їм побудувати здорове суспільство Але подібні судження ніяк не можна назвати справедливими. Насправді творчість Єсеніна пронизано найглибшою любов’ю до рідної країни, гострим болем за неї, щирим співпереживанням всіх людей, що живуть на одній з поетом землі.

“Останнім поетом села” називав себе С. А. Єсенін. Дійсно в його добутках нам виразно бачиться правдивий і зворушливий образ російської провінції, неосяжні простори, маленькі селенья, немудра, але така дорога серцю поета сільське життя. Єсенін з раннього дитинства усвідомлював своє життєве призначення – стати поетом села.

Чому так заворожує есенинское опис природи? Чому всі настільки звичні російській людині картини – лісу й поля, озера й ріки, селянські хати й подвір’я – у творчості Єсеніна представляються особливому, дорогими серцю, перейнятими найглибшим ліризмом? У цьому й проявляється особливий талант поета.

Він не просто любить рідну природу, він одухотворяє її, наділяючи неповторними рисками. От, наприклад, у вірші, написаному в 1910 році, тобто коли поетові було всього п’ятнадцять років, зимова пора живописуется як щось, що складається з одушевлених предметів і явищ: Співає зима – аукає, Волохатий ліс колише Стозвоном соснику. Навкруги з тугою глубокою Пливуть у країну далеку Сиві хмари. А по дворі метелиця Килимом шовковим стелиться, Але боляче холодна.

Воробишки грайливі, Як дитинки сиротливі, Пригорнулися у вікна. Читацькому погляду з’являється зима не як певний часовий період, зима в Єсеніна – якась жива істота, із власним характером, неповторними рисами. Сиві хмари, які не просто пливуть у далеку країну, але пливуть із “тугою глубокою”, немов поринувши в загальну зневіру, навіяна суворої взимку. А от як юний поет представляє весну, чекаючи якої застигло все живе: И дрімають пташинки ніжні Під ці вихри сніжні В мерзлого вікна. І сниться їм прекрасна, У посмішках сонця ясна Красуня весна.

Весна бачиться нам юною гарною дівчиною, феєю, овіяної сонячним світлом. Цю особливість раннього есенинского творчості – наділення неживих предметів і явищ людськими рисами – критики називають антропоморфізмом. Дослідник М. К. Євсєєва пише про вірші молодого поета: “… Тварини, рослини, явища природи та ін. олюднюються поетом, образуя разом з людьми, зв’язаними коріннями й всім своїм єством із природою, гармонічний, цілісний, прекрасний мир.

На стику християнської образності, язичеської символіки й фольклорної стилістики народжуються пофарбовані тонким сприйняттям природи картини есенинской Русі, де все: грубка, що палиться, і собачий закут, некошений косовиця й болотні драговини, гомін косарів і храп табуна – стає об’єктом побожного, майже релігійного почуття поета”. Вірш “Гой ти, Русь моя рідна”, написане в 1916 році, являє собою щось начебто гімну рідній країні. Гой ти, Русь моя рідна, Хати – у ризах образа… Не видать кінця й краю – Тільки синь ссе очі.

Безкрайні сині простори російської глибинки викликають в автора й разом з ним у читача почуття захопленого благоговіння. Як захожий прочанин, Я дивлюся твої поля. А в низеньких околиць Звонно марніють тополі.

Пахне яблуком і медом По церквах твій лагідний Спас. І гуде за корогодом На лугах веселий танок. Звуки природи й людських голосів зливаються в єдину радісну мелодію: Побіжу по м’ятому стьобанню На приволь зелених лех, Мені назустріч, як сережки, Продзвенить дівочий сміх.

Хоча автор не вживає хвалебних епітетів, ми розуміємо, що він любується привільними сільськими картинами й мимоволі починаємо любуватися ними теж. І, подібно закоханому в рідну країну юному поетові, починаємо любити її сильніше. Вся рання лірика С. А. Єсеніна пронизана міфом про голубой Русь, некому чарівному місці, раї на землі, казці, що втілилася в життя.

І, читаючи ліричні рядки поета, ми мимоволі переймаємося його світлою вірою в те, що наша рідна країна – це саме прекрасне, що тільки може бути в житті. І слідом за Єсеніним ми не погоджуємося проміняти батьківщину на будь-яке інше місце, навіть якщо це буде рай


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Особливості зображення природи в ранній творчості С. А. Єсеніна

Categories: Твори з української літератури

Links