Тема народу в творчості Миколи Некрасова
Відомий російській поет М. Некрасов лише зараз набув великої популярності, якої раніше не мав. Поезія Некрасова, просякнута любов’ю до батьківщини і народу, вірою у святість і благородство революційного подвигу, ненавистю до експлуататорів та гнобителів, повністю зберегла і до сьогодні свою виняткову силу та художню виразність.
Життя давало йому багаті спостереження за світом “униженных и оскорбленных”, життям вогких напівтемних підвалів, заселених міською біднотою. Майже двадцять років Некрасов був редактором журналу “Современник”
Збірка віршів 1856 року, присвячена служінню справі революцій ної демократії, принесла великий успіх Некрасову. Вірші із цієї збірки (“Поет и гражданин”, “Забытая деревня”, “Отрывки из записок графа Гаранского”) викликали обурення вищих кіл, і під їх тиском “Современник” ледве не було закрито.
У наступні роки Некрасов напише: “Несчастные” (1856), “Тишина” (1857), “Убогая и нарядная” в тому ж році, “Размышления у парадного подъезда” (1858) і “Песня Еремушке”, “О погоде” (1859), в 1860 –
У вірші “Поэт и гражданин” відкрита, чесна ненависть до одних, у поєднанні зі щирою любов’ю до інших, веде до розриву з теорією “чистого мистецтва”. Вона вимагає активного втручання в життя, в соціальну боротьбу:
Иди в огонь за честь отчизны,
За убежденья, за любовь…
Иди и гибни безупречно,
Умрет недаром… Дело прочно,
Когда под ним струиться кровь.
Основне значення “Поэта и гражданина” в тому, що саме цей вірш завдяки своїй величезній популярності вніс у широкі маси читачів думку, що поезія – важлива суспільна справа, що поет, який стоїть на рівні передових ідей сучасності, не може не бути громадянином, не може не бути борцем.
Народ – основна тема творів Некрасова. Але щоб бути співцем народу, треба було його знати і любити, вірити в народ, вміти правдиво його зображувати.
Ще з дитинства Некрасов спілкувався з народом і коли став дорослим (часто їздив на полювання) теж. Тільки на лоні рідної природи, тільки у спілкуванні з народом, Некрасов почував себе гарно. У поемі “Тишина” він звертається до “рідної сторони”:
…Спасибо сторона родная,
За твой врачующий простор!
Как ни тепло чужое море,
Как ни красна чужая даль,
Не ей поправить наше горя,
Размыкать русскую печаль!
А далі поет говорить про народ, з захватом і схилянням згадуючи його подвиги в тільки що минулому, криваву війну:
Народ – герой! В борьбе суровой
Ты не шатнулся до конца…
Не кожний великий поет міг би сказати про себе:
Верь, что во мне необъятно безмерная
Крылась к народу любовь…
Те гаряче почуття патріотизму, яке ніколи не полишало Некрасова, допомагало йому повірити у велике призначення рідного народу. Та похмурі й безрадісні картини експлуатації праці капіталом із зворушливою силою намальовані у вірші “Железная дорога”. Однак великий оптимізм криється у рядках про російський народ, який
Вынесет все – и широкую, ясную
Грудью дорогу проложит себе…
А в “Горе старого Наума” поет пророчо передбачає початок “Иных времен, иных картин”, коли “Освобожденный от оков Народ неутомимый” буде щасливо жити й працювати на берегах рідної поетові Волги.
Микола Некрасов був справжнім співцем народу, бо знав, любив його, вірив у народ, умів правдиво, і разом з тим художньо його зображувати.