Образ поміщика Троекурова в повісті Пушкіна “Дубровский”

Автор зображує розкішну псарню Троекурова, відзначаючи, що інший дворянин позаздрить “будь-якій тутешній конурці”, дикі забави російського пана, коли гостюючи зненацька вштовхують у кімнату до лютого ведмедя. Описує також безцеремонне звертання з гістьми, прилюдна образа їх за столом. Із учителями-гувернерами він “не церемониться й уже двох засік до смерті”. Оскільки багатого самодура ніхто не зупиняє, виникає почуття вседозволеності, відчуття себе отаким царьком, центром Всесвіту.

У його мовленні звучить самовдоволене: “мій

псар Парамошка”, “мій француз”, він командує справником. Навіть обідня в храмі не починається, тому що чекають Кирила Петровича. Дячок погодиться скоріше “гавкати на владику, чим косо глянути на Кирила Петровича “.

Бажання Троекурова “без усякого права відняти маєток” у старого друга, тому що той не стерпел образи, свідчить про те, що для цієї людини не існує ніяких моральних перешкод. Користуючись заступництвом неприборканого хама, відкриває рот дрібне хамье. Бажаючи лакейски прислужити, потураючи капризам пана, кріпосний псар ображає сусіда-поміщика, людини, старше себе за віком і по положенню,

– мол, пан заступиться, а кріпаки воровски вирубують дерева в його гаї – мол, поки вони розберуться між собою, можна поживиться. Зневажає закон землеволодіння й спадкування продажне суддівське плем’я – їм адже багато заплачено.

Занадто рідко попадалися на шляху Троекурова люди, для яких честь і достоїнство були вище всього, щоб зуміти йому вчасно зупинитися, зводячи хвилинний каприз у ступінь бажання влади за всяку ціну. Розбещений уседозволеністю, Кирило Петрович розбещує поруч слабкі душі, що перебувають, сам при цьому втрачаючи гідних співрозмовників і друзів, саму здатність щиро поважати й любити людей.

Навіть перший порив сорому за стан старого друга продиктований більше егоїзмом, чим серцевою участю: адже всі інші в його оточенні, ті, хто давно підкорилися й скорилися, – дріб’язок, мало гідна поваги. Навіть єдину дочку він видасть заміж за титул, за стан, доглянувши в літньому князі “рівного собі”, не думаючи про щастя Маші.

Із-за нього викинутий з життя молодої, що подає надію офіцер Володимир Дубровский: втрата батька, втрата будинку, джерела існування, положення в суспільстві, замість військової кар’єри, що починається, або життя небагатого поміщика – сумнівне існування людини поза законом. Його, що принесли всім стільки зла, що заслужило покарання, пощадить через дочку шляхетний месник. Троекуров же не пощадить нікого, просто він не подумає ні про кого.

Чому можливе існування подібних троекуровых? Яка сила коштує за ними? Ганебне явище Росії – кріпосне право. Рабство людей, що перетворює в рабство душі самих панів. Підвалини самодержавства, проти якого все життя повставав Пушкін. Тиранія й деспотизм, з якими боролися кращі люди Росії. Сторінки повести “Дубровский”, а точніше страшний у дикій нелюдськості своєї, у неприборканому егоїзмі грубий Троекуров, що показаний геніальним поетом як типове явище російської дійсності, – це обвинувачення, кинуте поетом самодержавству


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ поміщика Троекурова в повісті Пушкіна “Дубровский”

Categories: Нові твори

Links