Тема любові в поезії Блоку
А. А. Блок – поет-символіст “срібного століття” русявийской літератури. Складність, неоднозначність, подавляющая масштабність соціальних потрясінь революционной епохи породила багату, складну, таємничу символіку творчості Блоку. Поет сприймає происходящее скоріше не свідомістю, а почуттями. Звідси мистицизм, загадковість і незмінна привабливість його поезії, що проникає в серце, минаючи розум. Своя поетична майстерність Блок у досконалості передал у любовній лірику Любов Блоку – це любов до Прекрасної Дами, Таємничій Незнайомці,
Образ неземної коханої бачиться поетові “у далекого краю разгоревшейся хмари”, “на небесному просторе – Ти – золота зірка”. У суєті й мороці повседневности ловить поет те відзвук чийогось ніжного голосу, то шерех плаття (“зітхнули шовку, задрімали вії”), те чийсь скороминущий погляд – і бачить у цьому тінь своїй мрії: “Смотрится примара очами великими//Через людську суєту” (“Заграва біле, жовте, червоне…
” (“Цілий день переді мною… “). І от – свершилось: Блок зустрічає ту, образ якої невідступно випливав за ним все життя, ту, що бачилася йому в західній заграві, у сиянье зірок, у лику Богоматері. І почуття, що нахлинуло на Блоку, має воістину кісмические масштаби. Як пише він про просте побачення (“Я довго чекав – ти вийшла пізно…
“): Ти в білій хуртовині, у сніжному стогоні Знову чарівницею спливла, И в вічному світлі, у вічному дзенькоті Церков змішалися куполи. Останні два рядки виражають всесвітню любов Блоку: увесь світ закрутився виром навколо цього почуття, світлого, чарівного, божественного, вічного! Любов до земної жінки відкрила нові грані поетичного генія.
Любовна лірика Блоку перейнялася не тільки відстороненими, фантастичними мріями, але й животрепетними, гарячими, реальними почуттями: Моя ти, вся моя – до завтрашньої розлуки, Мені однаково – із мною до ранку ти. (“Ловлю тремтячі, що хладеют Руки…” ) З біографії поета ми знаємо ім’я тої Прекрасної Дами, що пройшла з ним рука об руку: Любов Менделеева.
Вона стала для поета втіленням його ідеалу любові на землі, невичерпним джерелом натхнення й щастя. Олександр Блок поповнив скарбницю світовий любовной лірики теперішніми шедеврами. Його вірші – відражение любові як вищої таємниці, божественного світла, космічного, містичного, непізнаваного. Вона призрачна й похмура, вона ясна й пекуча, вона вся – місячний відблиск і сонячне сяйво, лід і полум’я, незбагненна загадка Світобудови, у пізнанні якої розкривається, світлішає й оживає душу людини
(2 votes, average: 3.50 out of 5)