Мрії й реальність у поезії А. А. Блоку

Про Олександра Блоці говорили й будуть говорити багато хто, тому що він є одним із кращих поетів срібного століття. Вірші й поеми Олександра Блоку – це одна з версій у російської поезії, незважаючи на те що його творчість довелася на переломний момент у житті Росії – революцію 1917 року. Але проте він “перший поет землі росіянці” (А. Білий). Блок увійшов у мир людей з любов’ю й вірою у світлий і чистий мир. Закоханість – один з головних мотивів бло-ковской лірики. Шлях у мир, по Блоці, повинен здійснюватися за допомогою любові. І майже

конкретне (ліричний герой – Вона) перегукується в “Віршах про Прекрасну Даму” з пошуком ідеалу, Вічної Жіночності: Передчуваю Тебе

Року проходять мимо – Усе у вигляді одному передчуваю Тебе. Весь обрій у вогні – і ясний нестерпно, И мовчачи чекаю, – тужачи й люблячи. Мрія про Прекрасну Даму – спроба знайти вихід з пустелі самітності, із замкнутого кола

Блок малює свою мрію у віршах: Дівчина співала в церковному хорі Про всіх втомлені в чужому краї, Про всі кораблі, що пішли в море, Об всю, заколишню радість свою. Ніжний профіль, довга коса, біле плаття: Так співав її голос, що летить у купол, И промінь

сіяв на білому плечі, И кожний з мороку дивився й слухав, Як біле плаття співало в промені. Ми бачимо світлий промінь, що зачаровує образ, біле плаття, простромлене сонячним променем: И всім здавалося, що радість буде, Що в тихій заводі всі кораблі, Що на чужині втомлені люди Світле життя собі знайшли. Незабутнє відчуття, переживання, віра в радість, любов і світле життя: И голос було солодке, і промінь був тонкий, И тільки високо, у царських врат, Дієприкметниковий таємницям, – плакала дитина Про те, що ніхто не прийде назад. У той же час ми бачимо трепетну й ніжну любов до землі росіянці, природі й рідній домівці

Останні промені заходу Лежать на поле стислого жита. Дрімотою рожевої обійнята Трава некошеної межі. Ні вітерцю, ні лементу птаха, Над гаєм – червоний диск місяця И завмирає пісня жниці Серед вечірньої тиші. Забудь турботи й суми, Умчися без мети на коні В туман і в лугові далечіні, Назустріч ночі й місяцю! Разом з очікуванням чистої й світлої любові, Вічної Жіночності ліричний герой відчуває самітність, тугу, спрагу зустрічі з нею, але й острах того, що вона виявиться не такий, який представляється йому: Безвідрадному сну я не вірю, Зануривши моє серце в спокій… Незабаром життя мою бурхливо виміряю Перед невідомою зустріччю стобой.

Ліричний герой Олександра Блоку починає більш реально вдивлятися в себе й у мир, що оточує


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мрії й реальність у поезії А. А. Блоку

Categories: Нові твори

Links