Почуття дружби в Пушкіна – це величезна цінність, який рівновеликі лише любов, творчість і внутрішня воля. Тема дружби проходить через всю творчість Пушкіна, починаючи з ліцейського періоду й закінчуючи останнім роком життя. У ліцейський період, що є в основному наслідувальним, дружба їм осмислюється у світлі “легкої поезії” Хлопці, що у російській літературі спочатку було почасти культивоване Батюшковым. У своїй наслідувальній ліриці Пушкін сприймає цей стиль Батюшкова й Хлопці, і пафос дружньої лірики ліцейського періоду складається
в складанні якоїсь опозиції классицистическим цінностям. Розум, бог з тобою… Під стогін учених дурнів… Без них ми пити вміємо.(“До студентів”)Лірика Пушкіна цього періоду насичена анакреонтической тематикою, що складається в оспівуванні епікурейських цінностей. У вірші “До студентів” поетизується весела гулянка, виспівується вино й радості дружнього безтурботного спілкування:Друзі, дозвільної нас шинок Все тихо, усе в спокої Скоріше скатертина й келих Сюди вино златое! Опозицію класицизму в дружній ліриці ліцейського періоду становлять і сентименталистские цінності, серед яких
важливе місце займає дружба “З Ниферой, з портиком, і із книгою, і з келихом” (“До Каверіна”, 1817 р.). У цьому посланні, як і у всіх інших посланнях ліцейського періоду, Пушкін призиває всіх своїх друзів залишити хвилювання й турботи світла й приєднатися до інтимного кола друзів, об’єднаних під закликом: “Блаженний, хто веселиться в косовицю, без клопоту…”Спокій, безтурботні веселощі, шумний бенкет друзів,- от що становить, на думку поета, людське щастя. Як і поети-сентименталісти, Пушкіна ставить почуття дружби вище суспільних і державних благ:И стануть самі царі Заздрити студентам. Саме коштовне в дружбі Пушкін бачить у сердечності й щирості друзів:Він друг без етикету. Не вимагає привіту Лукавої суєти. Почуття серцевої прихильності до своїх друзів Пушкін пронесе через все своє життя, воно присутнє навіть у цивільній ліриці петербурзького періоду. Поетам-Декабристам дружба бачився як сполучник людей, одержимою однією ідеєю. Пушкіна у своїй цивільній ліриці не приемлет такий классицистический погляд, і почуття дружби в його віршах у цей період виглядає інакше, чим у декабристів. Висока мета не повинна виключити насолоду дружнім спілкуванням, навіть навпаки, дружба стає опорою й підтримкою в цивільному служінні боргу й Батьківщині. З’єднання інтимного почуття дружби, так само як і любові, з високими цивільними почуттями відбито у вірші “До Чаадаєва”. Поет призиває адресата до високої мети не тільки як політичного однодумця, але як друга, що підкреслено звертаннями типу: “мого друга”, “товариша, вір…”У цей же період Пушкін починає розробляти у своїх віршах тему волі, і дружба стає як би “третім компонентом”у ряді “любов і таємна воля”. У вірші “Послання до кн. Горчакову” “младых джигунів щаслива сім’я, де розум кипить, де в думках вільний я”, дружнє спілкування стають як би грунтом цієї волі. Але друзі не вічні, дружні бенкети відбуваються усе рідше й рідше, наступає розчарування й у цивільних ідеях, і Пушкін їде в південне посилання, де виявляється цілком охоплений романтичними настроями. Дружня лірика в цей період творчості поета дуже своєрідна, романтик ніколи не шукає щастя в друзях, він пориває зі своїм минулим. Всю досить нечисленну дружню лірику цього періоду чітко характеризує вірш “Дружба”. Мотив цього вірша потім підхопить Лермонтов, і це стане лейтмотивом його лірики. У Пушкіна тепер друзями стають море й гори, але з ними поет не може бути на рівних, хоча й говорить про шум моря, прощаючись із ним, що він:як друга ремство тужливий, як заклик його в прощальну годину. Уже саме по собі вірш “До моря” є прощальним. Південні романтичні начерки поета переміняються философичностью лірики й внутрішнє самоспоглядання. Бура, що бушувала в душі романтика, затихла, поступившись місцем гармонії й спокою. Але спадщина романтичного періоду – воля – не залишає поета. Тема внутрішньої волі вибору кожної людини звучить і в дружній ліриці поета. Дружні почуття не залежать від політики, у них ми вільні. У вірші “19 жовтня 1827 р.”, написаному на річницю відкриття ліцею, Пушкін говорить про те, що він як і раніше пам’ятає про всіх своїх друзів, де б вони не були. Для нього вони всі рівні, і ті, хто на “царській службі”, і ті, хто в “похмурих прірвах землі”. “Я гімни колишні співаю”, – зізнається поет у вірші “Арион”.Пушкіна залишається як і раніше вірний своїм друзям-декабристам і підтримує їх у важкий для них година сво
їм знаменитим посланням у Сибір “У глибині сибірських руд…”.Друзі мої, прекрасний наш сполучник! Він, як душу, нероздільний і вічний. Але в цьому вірші, що відкриває цикл, написаний до ліцейської річниці, уже чітко проглядається тема самітності. Поетові невимовно боляче й смутно тому, що з ним зараз немає його друзів:Сумний я, із мною Друга ні, З ким довгу запив би я розлуку. Ці настрої усе більше заволодівають Пушкіним, і кожне наступне “19 жовтня” пофарбовано в більше похмурі тони. Уражений смертю Дельвига, Пушкін пише: “И думає, черга за мною…” Вірш “Чим частіше святкує ліцей…” теж наповнено смутком. Отже, наприкінці життя, переживши “бур порив заколотний”, Пушкін знову вертається до ліцейської Теми, але тепер вона звучить по-іншому. Вірна думка критика про те, що “ліцей ставав у свідомості Пушкіна ідеальним царством дружби, а ліцейські друзі – ідеальною аудиторією його поезії”, хоронителями культу дружби, тему якої Пушкін проніс майже через всю свою творчість.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)