Тема батьківщини у творчості М. Ю. Лермонтова
1. Значення теми у творчості поета. 2. Відвага російського солдата. 3. Чистота національного характеру. Щира людина й син Батьківщини є те саме. А. Н. Радищев Тема батьківщини у творчості М. Ю. Лермонтова має величезне значення.
Поет з різних сторін підходить до такій рідній і тонкій матерії, що стає дуже близької, але в той же час залишається на недосяжній відстані Незважаючи на всі свої поїздки на Кавказ і опис тої гордої, дикої й гарної природи, у М. Ю. Лермонтова чимало добутків, у яких він описує як своє відношення до улюбленої батьківщини,
Їм протистояли сполучники з різних країн, але ніхто не міг зупинити їх переможного ходу Тільки Росія, пожертвувавши своєю столицею – Москвою, змогла зробити ворогові гідний опір. Перша перемога, що вона одержала, носила моральний характер. Французи змусили нас після Бородінського
У вірші М. Ю. Лермонтова “Бородіно” немає пафосних мовлень і оспівування заслуг воїнів У них не засуджується наш відступ, що дозволив відставити столицю в лабетах ворога. Адже в кожному рядку ми чуємо біль, що терзає серце поета-патріота. Через деталі, окремі образи перед нами з’являється подвиг звичайного солдата, що зміг вистояти в цьому бої й бути готовим до нових битв тільки тому, що він воїн. – Так, були люди в наш час, Не те, що нинішнє плем’я: Богатирі – не ви!
Для піднесення такого хвилюючого матеріалу М. Ю. Лермонтов використовує діалогову форму. У ній, можливо, юний хлопчик цікавить історією своєї батьківщини. І в цьому випадку йому дуже повезло, тому що він розмовляє зі свідком такої знаменної події.
Оповідач уміло через оповідання показує весь жар бою. Нам стає зрозуміло, що кожний з них стояв до кінця, не пускаючи ворога не тільки в столицю Росії, але й у своє серце И тоді з’ясовна нетерпимість солдатів, що чекають вирішального бою. Ми довго мовчачи відступали, Прикро було, бою чекали, Гарчали старі: “Що ж ми?
На зимові квартири? Не сміють, чи що, командири Чужі порвати мундири Об російські багнети?” Здається, що ми самі виявляємося на поле бою й чекаємо з нетерпінням дозволу такого розжарення страстей. Нам хочеться поучаствовать у цій битві, щоб внести свою лепту в спільну справу перемоги. Адже, напевно, і ми зможемо, як простий солдат забивати ядра в гармату й стріляти.
Забив заряд я в гармату туго И думав: почастую я друга! Постій-Ка, брат мусью! Так опис битви стає дуже близьким кожному з нас.
Подібне відчуття створюється тому, що поет говорить у добутку від імені народу. Адже він зі своїм військовим духом і моральними підвалинами всіма силами намагається не пустити француза у своє серце й душу – Москву. Що отут хитрити, мабуть до бою; Уж ми підемо ломити стеною, Уж постоїмо ми головою За батьківщину свою! Для опису народної маси, здатної протистояти басурману, М. Ю. Лермонтов використовує й просторічні вираження, характерні для нашого народу й сприйняття дійсності. Вони в лаконічній і в той же час цікавій формі передають відчуття напруженості.
Народні й просторічні вираження такі, як “у наші вушка на верхівці”, “французи отут як отут”, показуються не за допомогою карбованої поетичної мови, а через говір простого Солдата. У такий спосіб у вірші поряд з розумінням описаної М. Ю. Лермонтовим ситуації представлене сприйняття вирішального бою солдатом. І от знайшли велике поле: Їсти розгулятися де на волі! Побудували редут.
У наші вушка на верхівці! Ледве ранок освітив пушки И лісу сині верхівки – Французи отут як отут. М. Ю. Лермонтов дуже вміло використовує у своєму оповіданні один прийом. Всю відвагу російського війська він показує через окремих особистостей. І цим поет дає зрозуміти, як важливий кожний воїн і його твердість у бої.
Адже перемога тільки тоді буде повної, коли кожний солдат внесе свій неоціненний внесок у загальну перемогу. А в реальній історії таким був корпус Н. Н. Раєвського, що одержав у народі назва “батарея Раєвського”. Саме вона дуже довго стримувала ворога, тим самим допомагаючи іншим частинам або наносити нові удари, або, при необхідності, відходила, зберігаючи солдатів для нового настання.
Так складається відчуття, що на всьому полі бою ми виступаємо нарівні із французькою армією, загартованої в численних боях, і відстоюємо свої позиції. Два дні ми були в перестрілці. Що користі в отакій дрібничці? Ми чекали третій день.
Усюди стали чутні мовлення: “Настав час добратися до картечі!” І от на поле грізної січі Нічна впала тінь. М. Ю. Лермонтов правдоподібно описує бородінські події.
Незважаючи на те що вірш був написаний на честь 25-летия Вітчизняної війни 1812 року, поет зберігає правдоподібність в описі. Він показує не тільки перевагу російського духу й зброї. Також ми бачимо, що й француз святкує свою перемогу. М. Ю. Лермонтов умілою кистю історика й поета малює нам полотно за назвою “Бородінський бій”. Приліг я здрімнути я в лафета, И чутно було до світанку, Як радів француз.
Але тихнув був наш бівак відкритий: Хто ківер чистив весь побитий, Хто багнет точив, гарчачи сердито, Кусаючи довгий вус. Але незабаром наступив вирішальний день. І не один із супротивників не хотів здаватися. Вся напруга такого історичного бою М. Ю. Лермонтов змогла передати у своєму вірші. Вам не видать таких боїв!
Носилися прапори, як тіні, У димі вогонь блищав, Звучав булат, картеч верещала, Рука бійців колоти утомилася, И ядрам пролітати заважала Гора кривавих тел. Навіть сама земля вторила такій битві. Вона теж стогнала від напруги, адже на її поверхні все змішалося: люди, коні. При цьому залпи знарядь утворили протяжливе виття.
Але й цей день бою був на підході. Однак він знову не виявив переможця. В історії по-різному тлумачиться результат Бородінського бою.
Російські війська відступили, французи ж змогли ввійти в Москву. Однак у цій битві перемогла російська армія, що протистояла наполеонівським військам і зломила дух ворога, що прийшов до нас із мечем. Тому М. Ю. Лермонтов показує, що вистояв у цьому протистоянні саме російський народ незважаючи на те що в рядках відчувається гіркота втрати Москви. Так, були люди в наш час, Могутнє, лихе плем’я: Богатирі – не ви. Погана ним дісталася частка: Деякі повернулися з поля.
Коли б на те не Божа воля, Не віддали б Москви! У творчості М. Ю. Лермонтова є й добутку, де в заголовку зазначений дорогою й близький серцю поета об’єкт – батьківщина. Саме вона й стає центральним образом усього поетичного тексту, їй і визнає в любові ліричний герой. Люблю вітчизну я, але странною любов’ю! Не переможе її розум мій.
Ні слава, куплена кров’ю, Ні повний гордої довіри спокій, Ні темної старовини заповітні преданья Не ворушать у мені втішного мечтанья. Кожний її прояв стає дуже близько його серцю. І ліричний герой намагається у віршованих рядках зрозуміти: чим доріг йому цей куточок. Він немов веде з нами діалог, показуючи всі неоднозначні відтінки її “характеру”. І перед нами з’являється велична краса рідного краю, здатного перетворити повноводні ріки в безкрайні моря.
Але я люблю – за що, не знаю сам – Її степи холодне молчанье, Її лісів бездбайливих колиханье, Розливи рік її, подібні до морів… Але адже батьківщина це не тільки природа, це й люди, які неї населяють. Так, у вірші “Батьківщина” з’являються російські народні атрибути: віз, села, жниви.
Вони наповнюють картину, описану ліричним героєм не тільки предметами, але й заходами (легкий димок). Проселочним шляхом люблю скакати у возі И, поглядом повільним простромлюючи ночі тінь, Зустрічати по сторонах, зітхаючи про нічліг, Що Тремтять вогні сумних сіл; Люблю димок спаленої жниви, У степу обоз, що ночує… Критик И. Л. Андроников зауважував, що у вірші показана чистота національного характеру.
І вона проявляється в поводженні російської людини, що може залишатися природним у такому царственому оточенні. Я бачу повне гумно, Хату, покриту соломою, З різьбленими ставнями вікно; И в свято, увечері росистим, Дивитися до півночі готовий На танець із тупанням і свистом Під говір п’яних мужичков. М. Ю. Лермонтов звертається до різних граней такого поетичного образа, як батьківщина.
І видно, що поет любить і захоплюється будь-яким її проявом. Вона ж у свою чергу знаходить відзвуки не тільки в його серце, але й у поетичному полотні, яким ми може захоплюватися й через століття
(1 votes, average: 5.00 out of 5)