Своєрідність любовної лірики А. А. Блоку
Поезія А. А. Блоку скоряє серця читачів музикою, що зачаровує, вірша, красою вираженого почуття. Вона вчить розуміти й цінувати справжнє мистецтво й одержувати від нього щира насолода. Як поет Блок формувався під впливом російської класичної літератури. На початку творчого шляху найбільш близьким йому виявився романтизм В. А. Жуковського. Співак природи, як називав його В. Г. Бєлінський, учив юного поета чистоті й височині почуттів, збагненню краси навколишнього світу, зіткненню з таємницею Бога, вірі в можливість проникнення за межу земного.
“Вірші про Прекрасну Даму” – це добутку, в основі яких лежить справжнє почуття любові до нареченої, пізніше – дружині поета Л. Д. Менделєєвій. Разом з тим це містичне преклоніння перед Володаркою Всесвіту, Вічною Жіночністю. Послідовно й систематично Блок перекладає в “Віршах про Прекрасну Даму” свої земні почуття у вищий, ідеально-містичний план. У цих віршах кохана, позбавлена яких би те не було земних рис, наділена ознаками теперішнього божества. Це Небесна Діва, Вічна Жіночність, Володарка Всесвіту, Промениста Цариця, Зоря, Купина. Ліричний герой – отрок, раб, чернець, лицар, готовий всю життя служити своїй Дамі. Кохана представляється йому начебто в чудесному сні або казці. Вона часто є в сутінку, у тумані, оточена хиткими тінями. Враження примарності, невизначеності образа підсилюється й тому, що поет уникає конкретних, описових епітетів. Вони розраховані лише на емоційне сприйняття: ароматні сльози, блакитні сновидіння, крок заворожений, бездонний погляд, завзята мрія, сутінок таємничий. Архаїчна, церковна, “молитовна” лексика (лампада, панікадила, ризи й ін.) відповідає уявленню про улюблений як про божество. Постійні мрії про зустріч із Нею, очікування Її заклику асоціюється із другим пришестям, з повним відновленням, перетворенням усього миру.
Великий знавець і цінитель поезії М. Рильський писав: “Вірші про Прекрасну Даму” – це насамперед вірші про любов і високу людську красу, це одягнене в умовно-містичні одяги торжество живого життя, передчуття всесвітньої зорі”. Чисті почуття першої любові часто породжують ідеалізацію, обожнювання улюбленої, прагнення бачити в ній саме прекрасне, піднесене, “неземне”. Ці почуття знайшли дуже точне, психологічно правдиве вираження в дивно ніжних, мелодійних віршах Блоку. У служінні Прекрасній Дамі, що повинна перетворити мир, поет бачив свій головний подвиг життя:
Буде день – і станеться велике, Чую в майбутньому подвиг душі.
Нехай подання Блоку про подвиг було неясним, невизначеним, мрячним, для нас важливо відзначити в поета постійне бажання, волю до подвигу. У любовних віршах про Прекрасну Даму звучить якесь тривожне очікування незвичайних, приголомшливих подій. В 1906 році поет переймається новою ідеєю “містицизму в повсякденності”. Зображуючи непривабливі сторони сучасного міста, Блок створює образи на перетинанні двох планів – реального й фантастичного. Яскравим вираженням таких поглядів є балада “Незнайомка”, написана в 1906 році. Блок спеціально відбирає тільки такі деталі повсякденності, сполучення яких повинне найбільше переконливо розкрити вульгарність міщанської “життєвої прози” і відтворити ядушливу, атмосферу буржуазного суспільства. Описуються деталі непривабливого, буденного життя: ресторан, п’яні окрики, дух, пил, канава, дитячий плач, жіночий вереск, скрип кочетів, сонні лакеї, п’яниці з очами кроликів і т. п. З декількох можливих синонімів поет вибирає саме ті, які передають цілком певну авторську оцінку. Символом мрії поета про ідеальний, гармонічний світ виступає прекрасна жінка – таємнича Незнайомка. Її образ виникає на перетинанні реальності й фантастики (сам Блок назвав це “фантастичним реалізмом”). У вірші названі цілком конкретні, земні риси Незнайомки: дівочий стан, пружні шовки, капелюх з жалобним пір’ям, у кільцях вузька рука, темна вуаль.
Дівочий стан, шовками схоплений, У мрячному рухається вікні… ..Дихаючи парфумами й туманами, Вона сідає у вікна І віють древніми повір’ями Її пружні шовки, І капелюх з жалобним пір’ям, І в кільцях вузька рука…
Не можна не помітити при цьому, що всі ці деталі зовнішності не створюють індивідуального портрета жінки. Вони викликають у читача лише загальне подання про зовнішню красу таємничої Незнайомки. Вона оточена чимсь загадковим і незбагненним, начебто сама виникла із мрячних мрій або сновидінь. З її виглядом поет зв’язує й древні повір’я, і глухі таємниці, і чиєсь сонце, і незліченні скарби. У кожного із читачів вони викликають свої особисті асоціації, воскрешають якісь почуття, будять спогаду.
Поетичний дебют Блоку довівся на роки передодня першій росіянці революції 1905-1907 років. Мотиви сумніву, невір’я проникнули вже в “золото лазурні” “Вірші про Прекрасну Даму”. А в наступних добутках усе менше захватів, відчутніше присмак гіркоти дізнавання життя. Нове сприйняття земного буття, нові настрої й почуття поета помітно проявляються в першому вірші циклу “Закляття вогнем і мороком” “ПРО, весна без кінця й без краю…”(1907 р.). Цей вірш був написаний тоді, коли співак Прекрасної Дами вже розчарувався у своїх колишніх ідеалах. Він не очікував більше пришестя Володарки Всесвіту. Молитовне відношення до Небесної Діви змінилося в нього природним почуттям земної любові з усіма її радостями й борошнами. Поет проголошує інше відношення до земного буття: “Приявший мир, як дзвінкий дарунок, як злата жменя, я став багатий”. Його цілком захоплює життя у всіх її проявах, у постійній завзятій боротьбі. “Приймаю!” – головна думка, головний пафос вірша “ПРО, весна без кінця й без краю…” Поет приймає удачу й невдачу, плач і сміх, пустельні й тісні міста, “прояснений простір піднебесний і томління праць”. Ці контрастні картини показують протиріччя життя, різні її прояви. І коли поет говорить про своє прийняття миру, ми розуміємо, що він не збирається йти від життя в невідомі “інший світи”.
Тепер у сприйнятті поета безперервна боротьба, “вічний бій” є сенсом життя, приносять справжню радість людині. Ця думка пройде через багато віршів Блоку наступного років. Міркуючи про історичні долі Росії, про боротьбу росіян з іноземними поневолювачами, поет викликує: “И вічний бій! Спокій нам тільки сниться..” (“На поле Куликовим”). Постійне занепокоєння, творчості, незважаючи на ” житті сон важкий”, становлять головний “прихований двигун” всієї діяльності Блоку. Вірш “ПРО, весна без кінця й без краю…” насичено риторичними звертаннями й вигуками захопленого поета. Весна й мрія зв’язуються, з’єднуються у свідомості поета в єдине ціле. З початком весни відкривається перспектива нової, що зароджується, незвіданого життя. Пробуджуються в душі нові почуття, нові мрії – безмежні, безмежні.
Любов займає головне місце й у циклі віршів “Страшний мир”. Любов і пристрасть сусідять із борошнами, катуваннями, смертю. Для поета стає нестерпної постійна принизлива неправда (“мовчазна неправда”, “брехлива посмішка”, “неправди й підступництву міри ні” і ін.). Та й сам він виявляється жертвою “страшного миру” і з нещадною правдивістю розповідає про це (“На островах”, “Приниження”). Невір’я в можливість знаходження справжнього людського щастя народжує в Блоку байдужість, нудьгу, безпросвітну нудьгу (вірш “Ніч, вулиця, ліхтар, аптека…”).
Поряд з мотивами згубної пристрасті й розчарування в житті й людських почуттях у циклі “Страшний мир” зустрічаються мрії й спогади про збіглу любов. Тугою про можливі, але не справджених надіях перейнятий вірш “У ресторані”.. Зустріч із незнайомкою будить у героя вірша почуття любові, надію на можливість щастя. Сприйняття роз’їдаючої душу туги про несправджене щастя підсилюють і музика (“несамовито запекли смички”), і природа.
К. Паустовський писав: “Вірші Блоку про любов – це чаклунство. Як усяке чаклунство, вони непояснені й болісні… У цих віршах, особливо в “Незнайомці”, “У ресторані”, майстерність доходить до межі… Це не стільки вірші об вічно жіночному, скільки порив величезної поетичної сили, що бере в полон і спокушені, і недосвідчені серця”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)