Ненависний і бридкий Лужин

Роман Достоєвського “Злочин і покарання” – це добуток, присвячений тому, як довго й важко йшла через страждання й помилки бентежна душа людини до збагнення істини. Родіон Розкольників – це зовсім незвичайний злочинець. Свій злочин – убивство баби-процентщици – він робить під впливом створеної й вистражданої їм системи ідей, розглядаючи злочин як своєрідний соціально-психологічний експеримент, що повинен підтвердити вірність його теоретичних висновків

Тому психологічний аналіз стану злочинця до й після здійснення вбивства

нерозривно злитий у романі з аналізом філософської теорії Раскольникова. Але мотиви його злочину криються не тільки в теорії “сильної особистості”, у соціальних умовах життя суспільства

Злочин – саме життя суспільства, де панує лиховісна влада грошей, де все продається й купується й приймає пристойну форму законного беззаконня, – суспільства, де майже кожний коштує перед необхідністю “переступити” норми моралі, по-своєму “переступили” їхніх Розкольників, Лужин, Свидригайлов.

Сложнейшая ідейна боротьба знайшла своє відбиття на сторінках роману. Г. А. Фадєєв писав: “При обмеженому

числі діючих осіб у романі здається, що в ньому тисячі й тисячі доль, – весь старий Петербург видний під цим несподіваним ракурсом. Ідеї зштовхнулися чолами”. Теорія “сильної особистості”, теорія життя ділків і кар’єристів, модні ідеї прогресистів, улаштовувачів комун, де виразно простежується полеміка із Чернишевським; найбільш близькому авторові думка про щастя через страждання, терпіння, віру – вся епоха зі сложнейшей ідейною боротьбою, жагучими суперечками про Майбутнє своєї країни знайшла відбиття в “Злочині й покаранні”. Носіями цих ідей стали яскраві, дивно відточені образи Раскольникова, Соні, Лужина, Свидригайлова, Лебезятникова.

“Знаменням часу”, вираженням ідейних і моральних знань, характерних для значного числа представників молодого покоління – насамперед з міський разночинской середовища, уважав автор теорію “сильної особистості”. У перших двох частинах книги письменник простежує ті умови, у яких могла зародитися подібна ідея. Особливо тонко написав Достоєвський психологічний портрет Раскольникова. Це обдарований від природи, чесна й смілива людина. Робота думки героя складна й суперечлива, доставляє йому масу страждань. Він болісно гордий, самолюбний, уважає себе винятковою особистістю. Розкольників весь поглинений ідеєю самостійно знайти вихід із соціальних і духовних тупиків суспільства. Отже, спочатку було Слово. Словом, була стаття Раскольникова, де, міркуючи про причини існуючої нерівності й несправедливості, він доходить висновку про існування розходження між двома розрядами людей – “звичайними” і “незвичайними”.

Перші – абсолютна більшість – матеріалів, “службовець єдино для зародження собі подібних”, люди, що живуть у слухняності. Другі – “властиво люди” – ті, хто має дарунок або талант сказати “нове слово”. Всі вони в більшій або в меншій мері злочинці. Дійсно, у науці, мистецтві, політику кожна неабияка людина переступає через сформовані норми. Саме за цими людьми майбутнє, вони “рухають мир і ведуть до мети”. Розкольників уважає, що в ім’я своєї ідеї, в ім’я кращого вони мають моральне право на злочин, на кров, на вбивства. Природно, що герой змушений сам задуматися над питанням: а хто я? “Тварина я тремтяча або право маю?” Життя поставило Раскольникова перед необхідністю твердо сказати “так” або відректися від своєї злочинної ідеї. Тут і лист матері, і страшні вуличні сцени, і оповідання Осоне.

За Словом іде Справа – убивство баби. Крім лихварки, убитої “за планом”, Розкольників убиває – “випадково” – Лизавету. “Випадково” його провину бере на себе Миколка – ще одна ледь не загублене життя. “Випадково” через злочин сина божеволіє й умирає мати героя. Розкольників – матереубийца. Мимовільний? Звичайно. По почуттю – мимовільний. А по “теорії двох розрядів”? І не відала мати, що, читаючи статті Народи, вирок вона собі читала смертний

На довершення до всього життя зіштовхує Раскольникова з ненависними йому людьми – Лужиним і Свидригайловим. А по лужинской теорії “людей можна різати”, але й по теорії Раскольникова теж. Виявляється, що Лужин і Розкольників – одного поля ягоди. Теорія Лужина звільняє людину від помилкової ідеї любові до інших людей, від свідомості боргу особистості перед суспільством

Відкинувши всяку мораль, вона проголошує, що єдиний обов’язок людини – це турбота про “особистий інтерес”, що повинен стати гарантією “загального успіху”. Ненависний і бридкий Лужин читачам, а Розкольників як би вже не має морального права нехтувати Лужина? І сам герой розуміє це! Розкольників намагається обдурити самого себе, знайти в жахливій своїй теорії праву сторону – “хотів добра людям”. Заради добра вбиває Родіон Лизавету! А підкрутися на місці Лизавети Соня, мати, сестра? Убив би? І от уже тріскається монолітна його теорія. За допомогою звертається Розкольників до Соні, але “слабень-

Кая” і “немудра” Соня не розуміє його “високої ідеї”, спростовує її. Саме Соня стане порятунком для душі Родіона. Вона руйнує, знищує невизначеність і сум’яття його духу. Не випадково, що в день відродження вбитої душі Родіона звучить тема сонця, що, здавалося, згасло для нього назавжди. Замість нічних кошмарів – весняний ранок. Замість труни – “облита сонцем неозорий степ”.

Достоєвський не показує морального відродження Раскольникова, тому що роман не про тім. Завдання письменника полягало в тому, щоб показати, яку владу над людиною може мати ідея і як страшної й злочинної може бути ця ідея. Тому життя по теорії будувати не можна. “Живий процес життя” завжди спростовує ідею, теорію; логіка життя завжди переможе. Спростована “живим процесом життя” і ідея Раскольникова: “Замість діалектики наступило життя, і у свідомості повинне було виробитися щось зовсім інше”.

Таким чином, в епілозі лінія собитийной боротьби доведена до розв’язки, відносини Раскольникова з каторжними дійшли до можливості трагічного кінця, ідея Раскольникова про право сильної особистості на злочин проти моральних норм життя виявилася абсурдною. Життя перемогло теорію. Результат: почати нове життя

Чому ж книга Достоєвського популярна й у наші дні? Чому вона всі так само хвилює розуми й серця сучасних читачів?

Швидше за все тому, що думки й ідеї, закладені Достоєвським в “Злочині й покаранні”, актуальні й у наші дні. Безліч сучасних і молодих людей частенько задають собі такі ж питання, які задавали собі герої “Злочину й покарання”. Велика кількість людей, що живуть в XX столітті, коштують перед вибором: чи рухатися “по шляху найменшого опору”, прийнявши за істину те, із чим легше всього жити, або через страждання й помилки, боротьбу й невдачі, тобто тим же шляхом, по якому вів Достоєвський свого героя, пробитися до того єдиного й вічному, що називають Істиною. Особливо актуальні ідеї Достоєвського в наш час, коли збожеволілий мир крок за кроком наближається до загибелі не тільки духовної, але й фізичної. Що ж урятує мир? Та і є чи в миру надія на порятунок? На це питання ще в XIX столітті відповів Достоєвський: “Краса врятує мир!”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ненависний і бридкий Лужин

Categories: Нові твори

Links