Сучасне літературне життя Іспанії
Сама слабка сторона іспанського суспільства це, без сумніву, його юстиція. З якої би точки зору ми не глянули на неї, і в загальних установленнях, і в приватній організації судів, нам усюди представиться поруч із піднесеними прагненнями саме сумне застосування їх на практику
Горі тому наївному іноземцеві, що, по яким не будь випадкам, здумає на своє несчастие звернутися до заступництва іспанського суду. Він ніколи не знайде в ньому справедливого задоволення; чим важливіше його справа, чим більше вимагає воно уваги й ретельного дослідження,
Зло це виникло давно, Сервантес і Квеведо вже знали про нього, і, замість того, щоб зменшитися в XIX столітті, воно зросло до величезних розмірів, особливо коли після 1856 року надзвичайний розвиток промислової й комерційної діяльності помножило число підприємств. Можна сказати без перебільшення, що більша частина іноземців, у тому числі й французів, що оселилися тоді в Іспанії, розорилися єдино тому, що, для захисту своїх інтересів, примушені були звертатися до місцевих судів
Іспанські адвокати взагалі не позбавлені таланта й того дарунка слова, яким Природа так щедро наділили уродженців півдня красномовство з таким же блиском розгортається в залах суду, як і в палаті кортесов, але, на жаль, y захисників і y обвинувачів увійшло в якусь звичку наповнювати судові дебати мовленнями, що зовсім не йдуть до справи, так що й публіка, і судді ніяк не можуть угадати того моменту, коли їм варто зосередити увагу. А кому ж полювання добровільно наводнювати свої мозки цим потоком хоча гарних, але порожніх і марних слів? І от, щоб уникнути такої небезпеки, судді воліють не слухати зовсім. Вони зовсім байдуже надають ораторам виливати свої солодкозвучні мовлення, знаючи заздалегідь, що це анітрошки не послужить до з’ясування головної суті питання, і спокійно, терпляче вичікують кінця. З такою же недбалістю вони переглядають судові акти, протоколи, завжди занадто об’ємисті, занадто формалистичние, a тим часом тільки тут-те й дається можливість судді одержати необхідні відомості про всі обставини справи
И між іспанськими юристами є, звичайно, багато людей, що володіють великими знаннями й здоровим судженням; ці люди добре розуміють, що правосуддя повинне шукати собі опори не в букві закону, a у його дусі, але відзначене нами зло так глибоко вкоренилося у звичаї іспанських судів, що з ним уже важко боротися одиничним силам. Там у плині цілих століть останній эскрибано, ничтожнейший альгвазил – могли безкарно зловживати частичкою даної їм влади, і ніхто не бачив у цьому нічого ненормального, кожний звик дивитися на юриспруденцію, як на старий арсенал, де завжди можна знайти підходящу зброю для того або іншого процесу; тому й тепер ще рідкі, дуже рідкі ті випадки, коли вона дійсно виконує своє серйозне й розумне призначення під керівництвом щирих служителів закону
За весь період, що обдивляє нами, особливо виділяються тільки два чоловіки, зведені своїми юридичними пізнаннями на вищі посади в державі. Це дон Иоаким Франциско Пачеко й дон Антонио Кановас дэль Кастильо.
Ім’я Пачеко з’єднується з кожною з найважливіших подій царювання Ізабелли II; як журналіст і державний діяч, він постійно залишається на першому плані у всіх міністерських кризах, що відбувалися до й після руху 1854 року; є також головним пособником Риоса Розас в утворенні нового Сполучника лібералів, a його серйозні літературні роботи з різних предметів свідчать o незвичайній силі розуму, здатного обійняти одним поглядом і політикові, і Історію, і право, і літературу. Взагалі, це один з тих деяких людей царювання Ізабелли II, які зуміли встояти й не спіткнутися навіть у такі часи, коли найбільше багато обдаровані натури легко піддавалися захопленню всіма крайностями розпущених вдач
Иоаким Франциско Пачеко залишив багато серйозних досліджень древнього й нового законодавства, лекції ж його по карному праву, читані їм у мадридському Атенее, були прийняті потім за керівництво в більшості іспанських республік південної Америки. У молодості він писав навіть вірші; склав трагедію в прозі Альфред, що з’явився на сцені в 1835 році, і дві драми, ніколи, однак, не грані. Все це було перепечено в 1864 р. разом з іншими добутками Пачеко, під загальним заголовком: Література, Історія й Політика. З його ж діяльною участю видавався журнал, що мав заслужений успіх: Щоденник Юриспруденції
Можна б, мабуть, не без підстави прилічити Пачеко й до істориків: він написав між іншим Введення до історії нашого часу, O Готської монархії й кодексі Fuero Juzgo, O розвитку ліберальних ідей в Іспанії й проч. Але у всіх цих добутках видно, що головним прагненням автора було розташувати суспільну думку на користь політичної системи доктринерів 1830 р. Він не стільки вивчає факти, скільки намагається пристосувати їх до своїм цілям; словом, об’єкт його вкрай обмежений, що багато віднімає інтересу й цінності y цих історичних робіт. От чому ми, насамперед бачимо в Пачеко юриста, a не історика, хоча сам він, як це нерідко трапляється, надавав найбільшого значення своїм досвідам саме в тім роді, де виявлявся найменш сильним. Таке помилкове честолюбство мимоволі нагадує нам автора Духа Законів, що теж особливо пишався тим, що написав свій Temple de Gnide.
Дон Антонио Кановас дэль Кастильо, — президент ради міністрів короля Альфонса XII, — не володіє ні серйозністю Пачеко, ні його літературним даруванням; він менш знаком з наукою права, але за те незрівнянно більше здатний до політичної боротьби. По своїм, так сказати, офіційним поглядам, він також уважався прихильником парламентського й конституційного доктринаризма, хоча; у дійсності ніколи не тримався ніякого певного напрямку, до жодного не примикав відкрито, побоюючись ушкодити собі в суспільній думці
Він не стільки піклувався o благу й освіті народу, скільки o тім, щоб зберегти за собою положення правлячі їм, a для цього обрав самий зручний і легкий спосіб: служити інтересам привілейованих класів, прибігаючи в той же час до лже-либеральним прийомів. Це тип, давно, відомий у Франції й особливо процвітала в середині поточного сторіччя. Додайте ще до таких розумових і моральних якостей постійну вишуканість форми, і ви одержите досить точне поняття o державному діячі, що найбільше сприяв відновленню конституційної монархії в Іспанії, після видалення з її принца Амедея Савойскаго. Твору Кановаса дэль Кастильо (Літературні етюди, Мовлення, вимовлені в Історичній Академії й проч.) точно також можуть свідчити про відсутність y автора строго-определеннаго характеру. Він не належить до числа тих стійких, непохитних натур, які працюють без затаєних цілей, нічого не маючи на увазі, крім торжества своїх ідей. Кановас володіє блискучим, невичерпним красномовством, нахилений до терпимості й гаряче прагне придбати загальне схвалення, це все-таки, мабуть, незвичайні якості, але легко зрозуміти, що при теперішніх критичних обставинах Іспанії потрібні інші державні діячі, більше енергійні й більше міцного загартування
(2 votes, average: 3.00 out of 5)