Театри Іспанії в 1844 році

Щоб дати найбільш точне поняття o стані мадридських театрів за перший час після регентства Эспартеро, ми приводимо тут витримку із записок Ксавье Дюрьэ, одного з тих деяких французів, які довго жили в Іспанії й, отже, можуть говорити o їй з повним знанням справи. Записки ці містилися в журналі Bevue des Deux-Mondes за 1844 р., і от що повідомляється в них, між іншим:

“Мадридські театри існують зовсім при інших умовах, чим англійські, або французькі. У дні перших подань ви не побачите y під’їздів de la Cruz і del Principe тієї різнохарактерної юрби людей всіх віків,

станів, суспільних становищ, що безладно тісниться y наших театрів, терпляче піддаючи себе й дощу, і холоду, і вітру, виносячи всі негоди й катування, щоб одержати потім эстетическое насолода. Іспанські театральні каси щодня відкриті з ранку, і кожний вчасно може заручитися бажаним квитком. Всі місця й дешеві й дороги – ретельно занумеровані й розділені, так що квиток, що взяв, спокійно може вернутися до своїх справ, з повною впевненістю, що, як би не запізнився, завжди знайде своє місце вільним

“За винятком Circo, де танцюють наші балети й співають наші опери, всі інші мадридські театри тісні, темні, незручні

{Після руйнування театру de la Cruz, йому на зміну з’явилися нові, уже більше великі: Zarzuela, Variedades, Novedades і Lope de Vega. Не дивлячись на це, зали для глядачів майже завжди переповнені публікою, але тому що навіть кращі місця продаються по вкрай помірних цінах, a тим часом потрібне постійне відновлення репертуару, то не було ще приклада, щоб драматична антреприза не потерпіла фіаско {Театр del Principe, при повному зборі, не може дати в один вечір більше десяти тисяч реалів валового доходу, a разом з тим ніяка п’єса не витримує багатьох повторень, тому що всього корінного населення в Мадриді тільки 300,000 душ, приплив же іноземців по залізницях поки ще занадто незначний і далеко не приносить тут такого збагачення, як у Парижі, Лондоні й інших європейських центрах. Навіть кращі п’єси не дають уже збору, якщо були зіграні раз двадцять або тридцять; a тому що по заведеному звичаї, автори мають право лише на 20% із загального виторгу з перших трьох подань і на 10% з інших, то при самому блискучому успіху, драматичний письменник не одержує за свій добуток більше 10 т. франків. У блискучі часи монархізму в Мадриді існував колосальний театр, де при Пилипові III і Пилипові ИV давалися ті чудові спектаклі, o яким іспанці й дотепер ще згадують із такою ж гордістю, як o перемозі над маврами, o поході у Фландрію й проч. Але в перші ж дні ворожої навали грандіозний будинок звернувся в купу руїн, і, може бути, із всіх нещасть війни це було самим чутливим для мадридського населення. Після 1823 року, наприкінці царювання Фердинанда VII, приступилися до спорудження нового театру; і тепер ще пам’ятають багато хто з жителів Мадрида, як працював над прикрасою лож і сталей молодий різьбяр, син простого німецького гебаниста, що зробився згодом одним із самих потужних і натхненних поетів сучасної Іспанії. Ми говоримо o доні Хуане-Эжение Гарценбуше, про цей химерно-геніальний талант, головний добуток якого Los Amantes de Teruel прославилося на всю Європу

“Після смерті Фердинанда VII, незалежні кортеси порахували принизливим для своєї державної влади засідати в тих самих залах королівського палацу, де збиралися за старих часів з волі необмежених монархів; вони неодмінно хотіли мати інше приміщення й, чекаючи закінчення будівлі нового грандіозного будинку Палат. Ми розуміємо тут той розкішний палац, що коштує тепер на з’єднанні двох вулиць San Geronimo і Prado, звернений своїм фасадом до тієї площі, де споруджена статуя на честь дона Мигуэля де Сервантес безцеремонно привласнили собі на час залу театру. От чому й величні трагедії, і слізні драми, і побутові комедії дотепер ще граються на таких тісних, погано cколоченних підмостках, якими не удовольствовались би самі останні з наших водевільних труп

“У дні перших подань всі місця зверху до низу бувають, зайняті глядачами. Повна приємного очікування, юрба тримає себе чинно, нічим не порушуючи безмовності, але вона вже заздалегідь вирішила, що не потерпить, ні однієї хвилини зволікання, з – за який би, те, не було несправності театральної адміністрації. За чверть години до певного початку спектаклю відбувається шумне пересування публіки, що розміщається; потім всі очі спрямовуються на завісу, і тиша встановлюється знову, цього разу така глибока, що при сильному вітрі, можна виразно розчути плесканье хвиль Мансанареса. Але іноді завіса залишається нерухомим долее, чим це покладено, і старий комічний поет дон Леандро Моратин, зображений на ньому між Кальдероном і Тирсо де Молина, все продовжує дивитися на незадоволених глядачів зі своєю глузливою посмішкою. Тоді по залі лунає тисячеустий лемент нетерплячий, гнівний, проникаючий у саму далеку закулісну глибину, і викликає до відповіді блідого, розгубленого директора. Та й не можна не зніяковіти перед такою грозою: усе від великосвітських франтів до чорноробів (manolos), старі й молоді однаково наведені в обурення; жінки й ті підхопилися зі своїх місць і, подавшись уперед, з відкритою головою, із блискаючим поглядом, грізно коштують, опираючись на борти балконів і лож. Ви почуєте тоді, як із цих прекрасних вуст вириваються ті граціозного роздратування, чисто кастильские вигуку, який усяка уродженка Мадрида, як би високо вона не стояла на суспільних сходах, виражає своє невдоволення або досаду

“Коли, за допомогою благаючих жестів, нещасний директор доможеться нарешті, щоб його вислухали; він заїкаючись просить почекати ще кілька хвилин заради якої не будь знаменитості. І що ж, на диво своєму, ви часто бачите, що публіка миттєво заспокоюється й затихає. От при такий^-те випадках усього краще визначається ступінь значення й популярності того або іншого артиста: якщо чому не будь сповільнить виходом улюблена співачка, або танцівниця, її терпляче чекають півгодини й більше, але до драматичних акторок ставляться далеко не так прихильно, отут виключення допускаються хіба тільки для таких світил, як Матильда Диес і Теодора Ламадрид. Іноді, щоб стримати нетерпіння публіки, їй обіцяють розкішні костюми, небачені декорації; але це вуж розпачливий засіб, тому що палка південна уява миттєво може уявити собі такі чудеса, перед якими померкне всяка дійсність, хоча б в обіцяних костюмах сіяли всі діаманти кастильских корон, a декорації рівнялися пишнотою з тією чарівною панорамою, що розгортається у всю неоглядну ширину з вершин Гибралтару, простираючись через синє море до гірських ланцюгів Атласу”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Театри Іспанії в 1844 році

Categories: Нові твори

Links