Страсний тиждень (переказ)
Дія відбувається з 19 по 26 березня 1815 у Франції, протягом останньої перед Великоднем тижня, у католицькому календарі називається палкою. В основі роману лежать історичні події, пов’язані з поверненням Наполеона Бонапарта в Париж, який втік з острова Ельби, де він перебував у вигнанні. Головним персонажем цього багатопланового роману-епопеї є молодий художник Теодор Жеріко. У 1811 р. його батько, Жорж Жеріко, за згодою сина, ненависника війну, найняв замість нього на службу в армії Наполеона рекрута. І кілька років Теодор спокійно займався живописом.
У казармі королівських військ на околиці Парижа рано вранці отримано наказ прибути в столицю на Марсове поле, де вдень король хоче провести огляд. Яке рішення прийме король – захищати Лувр і Париж за розробленим планом або йти зі столиці, оскільки Бонапарт дуже швидко і практично безперешкодно підходить до міста? Всі обговорюють звістку про зраду “вірного” маршала Нея, посланого королем перепинити Бонапарту дорогу на Париж і перейшов на бік імператора.
Між тим час йде, а король не з’являється. Чутки про зрадах, про втечу аристократів, про Бонапарта, що знаходиться на підступах до Парижа, про нерішучість короля розбурхують розуми французів. Військовим нічого не повідомляють, але вони раптом бачать карету короля. На великій швидкості вона віддаляється від Лувру. Значить, монарх тікає, але куди, в якому напрямку? Потім раптом карета зупиняється, король наказує військам повернутися в казарми, а сам повертається до Лувру. У місті пожвавлення, в деяких кварталах завсідники кафе вже п’ють за здоров’я Наполеона. Ходити по місту у формі королівського мушкетера небезпечно, але ж не спати ж в таку ніч?! Теодор заходить в кафе і своєї формою мало не провокує бійку. На щастя, його старий знайомий Д’єдонне, що опинився там, дізнається Теодора і все залагоджує. Додання повертається до імператора, але він не забув і Теодора, якого знає з дитинства і якому служив моделлю для однієї з картин. Блукаючи по Парижу, Жеріко зустрічає та інших знайомих. У голові його панує така ж плутанина, як і в усьому місті. Думки змінюють один одного. Думи про минуле, сьогодення і майбутнє батьківщини чергуються з думками про живопис. Що краще для Франції – король, Бонапарт або Республіка? Чому він, художник Теодор Жеріко, не біжить зараз же в свою майстерню? Адже все, що він бачив вдень і бачить зараз, – це яскраве світло в Луврі, де приймають посла Іспанії, і чорнота ночі – все так і проситься на полотно. Зараз він міг би працювати не гірше за свого улюбленого Караваджо.
Однак ноги несуть його не додому, а до друзів-мушкетерів, які разом з іншими військами покидають Париж і, слідом за вже виїхали посеред ночі королем і його ескортом, відступають на північ країни. Але куди саме, за яким маршрутом – ніхто не знає, навіть племінник короля, герцог Беррійскій, затримався ненадовго у своєї коханої Віржіні, яка народила йому днями сина. Король призначив маршала Мезон головнокомандуючим, але і той не може нічого організувати – генерали поступають, як самі вважають за потрібне. Невідомо, де знаходиться штаб, але відомо, що 19 березня ввечері весь його склад з’явився в канцелярії, зажадав собі платню і зник. Не встигли королівські війська відійти від Парижа, як частина їх вже повернула назад: у Сен-Дені генерал Ексельманс, який перейшов на бік Бонапарта, переманив їх. Віддані королю частини 20 березня в негоду і непролазну бруд дісталися до міста Бове, звідки щойно виїхав король і його свита. Але куди? У Кале, а потім до Англії? Можна тільки здогадуватися. А що судилося їм – чи буде тут дано бій, чи відступ продовжиться? Жителі Бове побоюються повернення Бонапарта. Адже тоді знову почнуться рекрутські збори, кривава данину війні, а їх місто і так вже майже повністю зруйнований. Та й виробництво постраждає, кому тоді буде потрібен їх текстиль?
У Бове Жеріко зупинився на нічліг в будинку вдови-грайзлерки Дюран. Її дочка, шістнадцятирічна Деніза, розповіла Теодору, що рік тому у них квартирував молодий офіцер Альфонс де Пра, який читав їй свої вірші і чудово описував Італію. Пізніше Теодор дізнався, що це був Ламартін. А в цю ж ніч, на світанку, супрефект міста привезли звістку про те, що імператор Бонапарт урочисто оселиться в паризькому Луврі. У Бове воєначальники і прибулі туди вранці принци не можуть приховати своєї розгубленості: війська до міста ще повністю не підтяглися, а генерал Ексельманс, що відправився їх наздоганяти, може ось-ось нав’язати бій. Значить, потрібно, не шкодуючи казенних грошей, купити коней, як можна швидше дійти до порту Дьєпп і відплисти до Англії, навіть не маючи на те прямих вказівок короля, який як і раніше не дає про себе знати.
У числі посланих за кіньми знаходиться і Жеріко. Розмова з господарем табуна непростий, але мушкетерам все-таки вдається, завдяки своїй напористості, купити кращих коней. Серед коней виділяється один, чорної масті з білою плямою на задній нозі. З такими “Білоножко” треба бути обережним, дуже вони гонористі. Цього коня-красеня Жеріко віддає Друга Марку-Антуану, який на шляху до Бове позбувся свого улюбленого коня. Але подарунок виявляється фатальним: через два дні кінь, злякавшись несподіваного пострілу, поніс нового господаря, який не зумів вивільнити ногу із стремена. Вершника у важкому стані залишають на піклування бідної селянської сім’ї, і подальша його доля залишається неясною.
В армии зреет бунт. Перед некоторыми генералами эта проблема встает с такой же остротой. Например, маршал Макдональд открыто заявляет королю, что границу не перейдет. Настал момент выбора: верность королю или верность родине. А сам король, так и не доехав до порта на Ла-Манше, решил поскорее перейти франко-бельгийскую границу в Менено. На площадях французских городов уже вместо “Да здравствует король!” повсюду кричат “Да здравствует император!”, и в страстную пятницу идут в собор на литургию. Но Теодору не до религиозных обрядов: он еще не нашел для себя ответа, на чью сторону встать. Уже понятно, что не на сторону короля, запятнавшего себя позором измены. Но чем лучше Бонапарт? Ведь это он как-то сказал, что не хочет быть императором черни. Ему все равно, что народ умирает с голоду, а армия и бесчисленная полиция держат его в страхе. А может быть, прав тот молодой оратор, который призывал роялистов и республиканцев сплотиться против тирана-императора? Во всем этом еще предстоит разобраться. А сейчас Теодору Жерико, уже побывавшему у пределов возможного, в этот час пасхальной заутрени хочется просто жить, писать картины, всматриваться в лица людей, любить их. Он хочет стать настоящим живописцем мира, который его окружает.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)