Переказ добутку Эдгара По “Жабеня”

Жив в одній країні король – найбільший аматор жартів. І він сам, і семеро його міністрів – всі, як один в один, величезні, товсті, жирні, – були відомими жартівниками. Витончена дотепність не займала короля, груба потіха доводилася йому більше по смаку, ніж забавна гра слів

При дворі володаря жив блазень – “дурень” у блазнівському ковпаку з бубенцами, що повинен був демонструвати дещицю дурості, адже треба ж було якось зрівноважити вантаж мудрості правителя і його міні – стров. Придворного блазня цінували також за те, що

був він на додачу й карлика, і каліка. Міністри кликали його Жабеням за те, що блазень не вміло ходити, як всі люди. Ходив він дивною, судорожною ходою – чи те стрибав, чи то ізвивався, і це несказанно забавляло короля. На підлозі або на рівній дорозі кожний крок коштував жабеняті гострого болю й чималої праці, але якщо було потрібно влізти на дерево, піднятися по канаті, він робив чудеса, тому що мав потужні мускулисті руки. Родом він був з якийсь далекий і дикий краї, звідки його привезли разом з молодою дівчиною, теж карлицею, але надзвичайно витонченої, стрункої й притім чудовою танцівницею..

Жабеня й Трипетта стали

нерозлучними друзями. З нагоди однієї врочистої події король вирішив улаштувати маскарад. Під спостереженням Трипетти забрали й прикрасили розкішний зал. Весь двір був зайнятий пошуками підходящих масок і вбрань. Король і міністри послали за Трипеттой і Жабеням, щоб ті порадували їх своїми вигадками

“Мабуть сюди, Жабеня,- сказав король.- Осуши цей келих за здоров’я своїх далеких друзів, а потім порадуй нас своєю вигадкою. Нам потрібні маски – теперішні маски, зовсім нові й незвичайні. Нам прискучило вічна одноманітність. На, випий! Вино прояснить твій розум”.

Король знав, що Жабеня не виносить вина: воно збуджувало нещасного каліку, доводило його чи ледве не до божевілля. Бідний карлик, ковтаючи сльози, випив і обвів всіх напівбожевільним поглядом. Король і міністри глузували з нього й вимагали, щоб Жабеня придумало що-небудь новеньке для свята. Трипетта благала короля пощадити її друга, але той відіпхнув карлицю, виплеснувши їй в особу вино з кубка

Півхвилини тривала гробова тиша, що порушив тільки дивний скреготливий звук, немов вихідний отовсюду. А потім блазень раптом засміявся, виставивши напоказ свої більші, міцні, надзвичайно потворні зуби. Виявивши готовність ще випити провина, він заговорив про те, що придумав для маскараду

“Уж не знаю, який отут був хід думки,- почав він дуже спокійно й так, немов навіть і не пробувала провина,- але негайно ж після того, як ваша величність изволили вдарити дівчину й виплеснути вино їй в особу, мені прийшла на розум відмінна забава… У нас вона зветься “вісім скованих орангутангів”. Якщо добре її розіграти, ця чудова розвага”.

У ту пору таких мавп в багатьох країнах майже не видивали; карлики обрядив всю компанію так, що виглядали товстуни цілком звіроподібно й воістину премерзотно.

Насамперед король і семеро міністрів надягли на себе щільно, що облягають сорочки, і панталони тонкого в’язання. Потім їх обмазали дьогтем, покрили товстим шаром пеньки, потім міцно оперезали довгим ланцюгом. Вісім товстунів розійшлися якнайдалі друг від друга так, щоб утворилося коло, через середину якого Жабеня простягнуло хрест – навхрест залишок ланцюга. Опівночі вісім орангутангів увірвалися на маскарад. Піднялося! неуявне сум’яття, тому що гості прийняли їх за теперішніх диких звірів. Сум’яття досягло межі, і отут ланцюг, на якій звичайно висіла люстра і яку сьогодні через непотрібність підтягли догори, початку повільно опускатися, поки гак на її кінці не виявився близько до підлоги. Король і семеро його радників металися й кружляли по залі, виявившись зрештою поруч зі звисаючим ланцюгом. І отут карлик, що I увесь час випливав за ними по п’ятах, подбадривая їх і підбурюючи, щоб не давали влягтися метушні, підхопив їхній ланцюг, що з’єднував, у тім місці, де перетиналися її кінці, і просмикнув у гак люстри. У цю мить якась невидима сила підтягла ланцюг догори настільки, що орангутани виявилися в повітрі. Тим часом гості оправилися від переляку й зрозуміли, що це просто королівський жарт

” Надайте їх мені! – закричало Жабеня. – Надайте їх мені! Я скажу вам, хто вони такі!”

Із цими словами, схопивши смолоскип, він видрав на кілька футів нагору по ланцюзі

Усі, хто перебували в залі, у тому числі й самих мавпах”, корчилися від сміху. Раптом блазень пронизливо свиснув; ланцюг ривком піднялася, піднявши догори що запекло трепихались орангутангів. У воцарившейся тиші пролунав неголосний різкий звук, що так уразив усіх, коли король хлюпнув вином в особу Трипетте. Це скрипів і скреготав своїми жахливими зубами карлик, люто, з люттю безумця дивлячись у закинуті догори обличчя короля й сімох міністрів. Зробивши вигляд, що хоче получше розглянути короля, він підніс смолоскип до кошлатого “шкірі” з пеньки, і та миттю запалилася. Юрба затихла, і карлик знову заговорив:

“От тепер я бачу ясно, що за люди ці ряжение. Це великий король і семеро його найближчих радників… король, що без зазору совісті вдарив беззахисну дівчину, і семеро його наближених, котрих тільки веселило цю наругу. А я – я просто Жабеня, я блазень – і це мій останній жарт!”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Переказ добутку Эдгара По “Жабеня”

Categories: Скорочені твори

Links