Переказ трагедії Эленшлегера “Ярл Хакон”

Норвегія кінця X в. Ярл Хакон, що підкорив собі країну, мріє про королівський сан: з ярла – вільного й видного воєначальника він хоче перетворитися в короля, чия влада освячена династичною традицією й народною звичкою, тобто безперечна. Але на шляху в ярла – Олаф, правнук першого короля й об’єднувача Норвегії Харальда Прекрасноволосого. І хоча Олаф живе далеко – він править завойованої вікінгами Ірландією, – покуда він живий, влада Хакона під погрозою: це розуміють і старий і млад, усе норвежци.

Хакон уже замовив собі корону. Правда,

під час приміряння вона виявляється велика й буквально “застить” йому ока – коваль Бергтор виготовив її за зразком королівського вінця Харальда Прекрасноволосого й міняти розміри не збирається: нехай претендент доросте до корони, інакше носити її він має право не більше, ніж кривляка-раб Гриб, що встиг примірити корону до Хакона й произнесший при цьому досить удале тронне мовлення

Випадок змушує Хакона діяти. Він довідається, що Олаф – у Норвегії, правитель Ірландії зайшов на батьківщину з невеликою дружиною. Він направляється в Гардарике (Русь), куди поспішає до сина померлого князя Вальдемара

(Володимира), щоб допомогти йому затвердитися на князівстві. Хакон діє тонко й обережно: він посилає до Олафу невелике посольство – молодих двоюрідних братів його й свого найближчого помічника купця Клаке. Останній, уловлюючи невисловлене бажання пана, провокує Олафа – у Норвегії неспокійно, народ Хаконом незадоволений і в будь-яку хвилину готовий повстати. Гідний нащадок своїх славних предків, Олаф міг би повернути собі корону Норвегії

Раніше що не помишляли про смуту, Олаф дає схилити себе на виступ проти Хакона. Остаточно зміцнює його в рішенні заклик священика Тагенбранда (Олаф усюди возить із собою команду ченців) – хрестити Норвегію, а за нею й вся Північ!

Як завжди, Хакон діє швидко й енергійно й дуже незабаром висаджується на острові, де коштує із частиною дружини Олаф. Як і він, ярл зв’язує своє прагнення до влади з ідеологічними мотивами – захистом язичеської віри предків від наступаючі на Північ християнства

Відбувається несподіване, але логічне – до Олафу з винної є його двоюрідні брати, вони повідомляють: їхній обман обернувся правдою, країна повстала. Із самого початку, домігшись влади, ярл Хакон правил розумно й справедливо, але згодом у ньому усе більше перемагав тиран, і сваволя, що творить їм, і безцеремонне жінколюбство довели підданих до розпачу. Останньою краплею стало викрадення що сподобалося ярлу дочки коваля (того самого, що скував йому корону) прямо з її весільного бенкету. Якщо люди довідаються, що Олаф прибув у країну, вони, безсумнівно, примкнуть до нього. Тому навряд чи Хакон виступить проти Олафа відкрито, він приготував йому пастку: купець Клаке обіцяв ярлу заманити Олафа в ліс, позбавити його життя, а потім таємно пронести в лісову хатинку до Хакону кошик з відрубаною головою короля. На щастя, план Клаке видав братам тямущий раб купця Гриб, а вони, що служили раніше володареві Норвегії вірою й правдою, обурені таким віроломством і більше ярлу не вірять. І просять Олафа покарати їх за спробу вивідати його плани, а також за те, що, збрехавши, вони сказали йому чисту правду!

З істинно королівською великодушністю Олаф прощає братів. Плани Клаке зруйновані, а він сам убитий рабом Грибом, за що Олаф нагороджує того волею й новим ім’ям Гриф. Закутавшись у плащ і насунувши на очі капелюх, Олаф є в хатинку з кошиком (від речення Грифа покласти в неї відрубану голову його колишнього хазяїна шляхетний король-християнин відмовляється), Прикинувшись із, Олаф запитує в Хакона, чи не хоче ярл глянути на голову свого ворога? Той відмовляється й велить скоріше зарити її в землю. Раб наполягає. Він розхвалює голову (“вона зовсім як живаючи” ) і дорікає ярла в боягузтві (“він боїться неспроможної, знесеної із плечей голови?”). Для зручності, заявляє він далі, він приніс голову на своїх плечах – Олаф розорює плащ і знімає капелюх. Опір Хакона даремно, хатинка оточена, але шляхетний король не хоче використати занадто очевидну перевагу. Він пропонує Хакону вибір: або повне підпорядкування, або загибель у наступній битві, якщо їм доведется зійтися ще раз

Хакон вибирає друге. У день вирішальної битви неподалік від Тронхейма вісник повідомляє йому про загибель старшого сина – його зарубав Олаф, помилково прийнявши сина за батька. Хакон вражений звісткою. Що означає загибель улюбленого сина? Слабість і занепад богів (у їхньому протистоянні із Христом) або ж покарання Хакона за недолік віри? Ярл просить богів війни простити його, і саме в цей момент йому приносять відбитий у дружини Олафа золотий ріг з вибитими на ньому рунями: “Якщо згрішив ти,/Щастя відвернулося – /Краще пожертвуй/Асам всемогутнім”. Краще, що залишилося в Хакона, – його другий малолітній син Эрлинг. Його він і приносить у жертву, довідавшись про яку Хакона залишає навіть самий вірних і доблесний з його воїнів Эйнар.

Долаємо сумнівами й переможний Олаф. У ніч перед битвою він розмовляє в лісі з його однооким старцем, що відвідав, Ауденом. Старець захищає язичество. Християнство, можливо, і добре для зніженого й рясного Півдня, що звільняє від боротьби за існування й заохочує мистецтва. Але на суворій Півночі язичество необхідно, вона виховує мужність, честь і діяльний початок. Олаф не приймає навчання Аудена, але ставиться до його слів з повагою: по загадках у його мовленні він довідається в старці верховного бога скандинавів Одина (Ауден – форма цього імені), хоч священик Тагенбранд і запевняє його, що Ауден – усього лише підісланий до них Хаконом язичеський жрець. Що ж до зв’язку язичества із природою Півночі, продовжує священик, те й це не так. Віра в Одина прийшла в ці краї Свостока.

Військо ярла Хакона розбите, але він не гине в бої. Убивши коня й залишивши на бойовище заляпану кров’ю одяг, він ховається в колишньої наложниці Тори. Хакон винуватий перед нею подвійно:

У свій час він кинув неї, спокусившись дочкою коваля, тепер же вдобавок убив у бої двох її братів (вони хотіли помститися йому за ганьбу сестри). І все-таки Тора прощає Хакона – вона жалує його: перед нею тінь колишнього ярла, і, відмов вона йому в допомозі, йому залишиться тільки кинутися грудьми на меч. Ярл іде за Торою в приготовлене йому притулок, і йому самому здається, що це його примара треба за царицею підземного царства Хель у неї володіння

Ярл сидить у подполе зі своїм слугою – рабом Каркером. Зверху доносяться лементи людей, що розшукують Хакона. Ярл виснажений, але боїться заснути: раб цілком може видати свого пана або ж зарізати його. Раб розповідає Хакону свій останній сон (а снам у древній Скандинавії приписувалося іноді навіть більше значення, чим реальності): він і ярл пливуть у човні, який керує Каркер. Хакон тлумачить сон: Каркер править долею ярла. Потім у сновидінні зі скелі “виростає чорний чоловік”, він сповіщає веслярів, що для них “закриті всі затоки”. Вердикт Хакона – жити їм обом недовго, Ярл забувається в дрімоті, і раб крадеться до нього. Зненацька, згадавши про свою страшну жертву, ярл прокидається, підхоплюється з місця й, не в силах переносити мучення довше, вкладає ніж у руку Каркера, а той убиває його.

Раб виходить до що розшукує ярла людям: знайти Хакона необхідно – він може викликати в країні подальшу смуту. Але вбивця не одержує обіцяної нагороди. Олаф наказує повісити його. Тіло Хакона віддають Торі. У підземелля вона говорить над його труною останнє слово: “Потужна душа / У стремленье до блага стала жертвою долі / И оман часу”.

Б. А. Ерхов


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Переказ трагедії Эленшлегера “Ярл Хакон”

Categories: Скорочені твори

Links