Справжній революціонер Андрій Находка (по роману М. Горького “Мати”)
Люди можуть викликати симпатію своєю ерудицією, сміливістю, темпераментом… Так чи мало достоїнств у людини! Але головне її достоїнство, на мій погляд, – це цілеспрямованість, готовність іти до кінця по обраній дорозі. Цілеспрямованість є як би стрижнем, без якого характеру, у загальному розумінні, немає: людина або метається зі сторони убік, відшукуючи себе, або просто плететься по життю, не дуже роздумуючи над таким, здавалося б, природним запитанням: “А кому, відверто говорячи, я потрібний?”. Зрозуміло, ціль повинна бути моральною.
Андрій Находка органічно сполучує у собі ці якості. Ідучи в ногу з Павлом по шляху боротьби, Андрій доповнює те, чого бракує другові. Якщо Павло буває порою різкий у своїй категоричності і може скривдити найдорожчу людину – мати, то Андрій незвичайно делікатний, чуйний. Він хоче навчити грамоті Нилівну, однак, помітивши, що жінка соромиться своєї темряви, більше не нагадує їй про це. Він здатний розвіяти важку злість Весовщікова на увесь світ
Людина дуже розумна, глибока, він вміє розповідати про складні і важкі речі неграмотній Нилівні так, що їй стає ясно і зрозуміло. Він сміливий: на першотравневій демонстрації він іде поруч із Павлом і готовий закрити друга своїм тілом від куль. Андрій бореться за звільнення робітників; ціль його життя – боротьба, і він не відступає від цієї мети ні на крок. Він готовий пожертвувати своїм особистим щастям, відмовитися від коханої дівчини, від найдорожчого, що тільки може бути. Так, йому це далося важко, але я не можу уявити собі людини, якої це далося б легко. Андрій Находка – один з тих кращих літературних героїв, хто залишається в пам’яті надовго. Проста, добродушна, м’яка, ця людина готова пожертвувати життям заради своїх переконань. Його не можуть зломити ні в’язниці, ні висилання, ні навіть смерть. Він не може не подобатися. Але, думаючи про Андрія і його революційну боротьбу, не можна відскіпатися від думки, від питання: чому потім, у 1917 році і після, революціонери, які боролися за щастя народу, принесли цьому ж народу стільки горя, чому вони стали такими жорстокими і нещадними?
Мені здається, що подальша доля героїв роману “Мати”, якби вони не загинули де-небудь у висиланні, в’язниці або на фронтах світової війни і не розчарувалися у революції, була б наступною: шляхи Андрія і Павла розійшлися б. Павло з його твердим характером і фанатизмом не зупинився б ні перед стратами своїх товаришів, ні перед насильством і терором. Багато хто із цих людей, напевно, міркував так само, як один з героїв В. Гросмана: “Людей у нас багато, а техніки мало. Людину зробити всякий дурень зможе, це не танк, не літак. Якщо ти людей жалуєш, не лізь на командну посаду!”. І такі, дійсно, не жалували людей. Мені здається, що Андрій Находка у 1917- 1918 роках виявився б у рядах тих революціонерів, які засудили б більшовиків за їхню квапливість, небажання зважати на думку народу і інших партій, за терор і безглузде насильство. А якби він пережив 1918 рік, те, напевно, виявився б у рядах білої гвардії. Скільки їх, що були членами РСДРП, партії есерів, було там! А може бути, він пішов би з партії вже після революції 1905 року, як десятки тисяч інших. Хто знає? Адже любов до людей і революційне насильство погано сполучаються у совісній душі. Сьогодні теж відбувається революція.
Майже безкровна, але, щоправда, важка. І ми бачимо, що разом з теперішніми борцями за демократію з’являються всякі авантюристи, а те й просто погромники. Напевно, так було і на початку століття: разом з теперішніми революціонерами було багато всякої потолочі. Ах, якби революцію робили тільки такі особистості, як Андрій Находка! “Гідна людина – це не той, у якого немає недоліків, а той, у якого є достоїнства”. Я не пам’ятаю, кому належать ці слова, але вони дуже точні, і хотілося б закінчити ними.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)