Художня своєрідність роману М. Горького “Мати”

В історії світової літератури можна знайти чимало прикладів того, що новий час частий ставить художника перед необхідністю переосмислювати традиційні методи Творчості. З подібною ситуацією ми зіштовхуємося й при спробі проаналізувати художню структуру книги М. Горького “Мати”. Почнемо з того, що практично неможливо точно визначити жанр цього добутку. Сам М. Горький жанр ніяк не позначив, однак можна виділити деякі риси, що характеризують книгу як роман. По-перше, у добутку присутнє розгалужений сюжет з декількома сюжетними лініями,

які, втім, сконцентровані навколо одного героя (Пелагії Ниловны), чиїм ім’ям названа книга. По-друге, у добутку розглядається проблема взаємин особистості й часу, дається широкий соціальний контекст

Героїв не можна назвати нерухливими, їхнє світосприймання постійно міняється. По-третє, проводиться аналіз різних верств населення: слобідка, фабрика, Село, місто. І нарешті, випливаючи традиції романів XVIII століття, а також романів Н. Г. Чернишевського й Л. Н. Толстого, М. Горький виявляє в добутку нового позитивного героя й подання про моральну норму. Однак, на відміну від традиційного російського роману, у добутку

практично відсутній любовний сюжет, досить скромна роль приділяється описам природи, і фінал відкритий

Як видно, добуток почасти нагадує роман, але не цілком відповідає класичним зразкам цього жанру. Важливою особливістю книги є її агітаційна спрямованість, пряма орієнтація на читача. До читачів звернене мовлення Павла на суді, слова Ниловны на вокзалі. Саме це, як мені здається, дозволило у свій час більшовикам назвати роман “дуже своєчасною книгою”. Незважаючи на те що позиція автора стосовно героїв чітко визначена, сам автор у добутку практично відсутній, усе дається очами Ниловны.

Якщо на початку книги авторських відступів ще багато, те наприкінці вони практично повністю зникають, немов кругозір героїні настільки розширюється, що коментар автора втрачає зміст (“вона слухала…”, “виявилося…”, “їй було солодко бачити…”). Гіркий постійно використовує в добутку досвід, накопичений ранніми роками творчості

У наявності прикмети романтизму. Приміром, Павла охоплює бажання “кинути людям своє серце, запалене вогнем мрії про правду”. Чи не нагадує це історію Данко? Як і в романтичних добутках, у книзі “Мати” надзвичайно розвинена символіка, що вказує на роль конкретного персонажа й відношення до нього автора

Виникає система контрастів: світло й тьма, Прапор і стіна, Павло й судді, Рибин і поліцейські. Гіркий уміло використовує звук і колір. Перший звук, описаний у добутку, – фабричний гудок, потім – живаючи, вільне людське мовлення, потім – втілення народної правди в пісні на першотравневій демонстрації, потім – Музика Грига у виконанні Софії

Пізніше музика Софії стає невід’ємною частиною душі матері, з нею зв’язане духовне відродження Ниловны. І у фіналі роману ми чуємо “лемент, виття, свист” – звуки, які повинні чути все. Колір у романі майже завжди символичен. Червоний – це колір крові, червоного прапора, обмитого кров’ю людей

Сірий – це димне повітря слобідки, її “маленькі сірі будинки”, “сірі фігури” поліцейських. Гіркий докладно виписує портрети своїх персонажів. При цьому портрет підкреслює типізацію персонажа (ока в Ниловны такі, “як у більшості жінок у слобідці”), виражає характер людини (“Вся вона була м’яка, сумна, покірна”), дає посилання на минуле людини (тіло Ниловны “розбито довгою роботою й побоями чоловіка”), показує еволюцію його персонажа. Саме портрет відразу ж дає нам можливість скласти загальне враження про людину. Але по ходу розвитку сюжету портрет героя може бути доповнений

Приміром, після розмови Знахідки й Павла про Наташе Ниловна зауважує, що “Андрій став нижче ростом і ще миліше, а син, як завжди, худий, прямий і мовчазний”. Основна значима одиниця в добутку – людин. Сутність персонажів розкривається в їхній взаємодії друг сдругом.

Вся книга – Історія духовного розвитку людей, а тому побудовано вона як би на русі. Всі сюжетні лінії присвячені опису того, який же шлях людини в революцію. Постійний мотив руху підкреслює духовне відновлення й розвиток кожної окремої особистості. Життя людей рівняється з рікою, що “рівно й повільно текла кудись мутним потоком роки й роки”. Дні складаються, як “щабля сходів”.

Цікаво простежити, як міняється художній простір добутку. Дія книги починається в тісному світі слобідки, у кімнаті будинку Власових. Потім у добутку з’являються люди “з інший світу”, з міста. Після цього ми бачимо першотравневу демонстрацію, село, засідання суду

Фінал книги – це сцена на вокзалі, звідки рейки ведуть людину у великий мир. Так поступово ідея добутку здобуває всесвітній масштаб. І нарешті, окремо хочеться сказати про роль у добутку слова. Слово в Горького афористично, воно виражає істину в самому широкому змісті. Воно стає знаряддям агітації, ораторського мовлення, проповіді: “А Павло, викинувши із грудей слово, у яке він звик вкладати глибокий і важливий зміст, відчув, що горло йому стисла спазму бойової радості…” Найвищого щабля слово, його значеннєве навантаження досягає під час натхненного мовлення Павла на суді

Значення багатьох слів різні люди розуміють по-своєму, а тому й зміст, що вкладається в різні поняття, міняється в міру того, як міняється людина. Наприклад, сім’я для Ниловны на початку книги – це конкретно її власна сім’я. Поступове значення цього слова розширюється, і наприкінці добутку “сімейним” Ниловна назве поява листівок, що свідчить про те, що весь народ для неї став однією великою сім’єю. Отже, із усього сказаного ми можемо зробити висновок, що книга М. Горького “Мати” – добуток, у якому всі художні засоби підпорядковані авторським завданням, ті ж, у свою чергу, були продиктовані духом нового часу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Художня своєрідність роману М. Горького “Мати”

Categories: Нові твори

Links