“Смерть” Антоненка-Давидовича як засудження ідеалу комуніста-надлюдини

Ця повість має два основні плани. Перший план, або рівень, полягає в тому, що член КП(б)У Кость Горобенко “серед болючих душевних борсань і постійних образ з боку сопартійців прийшов до рішення, що йому треба пролити братню українську кров, щоб позбутися нестерпної меншовартості українського комуніста”.

Другий план містичний і прихований од неуважного читача. Ми знаходимо Горобенка в момент усвідомлення чи, як мінімум, відчуття ним душевної порожнечі й розгубленості. Всі навкруги приречені на смерть (дія відбувається в період придушення

комуністами селянських повстань 1920-го року). Горобенко здійснює внутрішнє “ходіння” в пошуку самого себе й сили, опертя у світі революційного хаосу. Поступово він приходить до висновку, що серед українців нема сильних людей.

Відбувається протиставлення ортодоксальної християнської віри й комунізму. Автор наголошує, що комунізм – це партія безсмертних, партія “праведників” нового типу. Щоб наблизитись до цього містичного, надприроднього стану, треба піти шляхом аскетизму й умертвіння старої, “плотської” своєї природи і в першу чергу вбити в собі сентименталізм. Апофеоз повісті – процес

посвячення, втаємничення, ініціації в новий орден надлюдей.

Тут нам допомагає ім’я головного персонажа: “Кость” прочитується як “Кощій” – вказівки на безсмертя й кощунство – шлях кривавого перетворення на вибраного через убивство когось нижчого від себе (порівняй схожі конфлікти в новелі “Я (Романтика)” Миколи Хвильового й п’єсі “Патетична соната” Миколи Куліша).

Висновок повісті – це “несполучність людського і людяного життя із комуністичною мораллю і доктриною, неможливість засобами зла встановити й одстояти правду життя” (Діаспорний критик Юрій Лавріненко).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Смерть” Антоненка-Давидовича як засудження ідеалу комуніста-надлюдини

Categories: Твори з української літератури

Links