Вираження народного ідеалу в “Пісні про купця Калашникова” М. Ю. Лермонтова

1. Зв’язок “Пісні…” с фольклором. 2. Зближення образа Калашникова з образами билинних богатирів. 3. Піднесення в народній свідомості образа головного героя. У поемі М. Ю. Лермонтова “Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова” продовжена традиція звертання до історичного минулого Росії, закладена в ряді пушкінських добутків. Щоб передати колорит епохи, письменник звернувся до жанру пісні-сказання.

Подібні добутки в ті часи звичайно виконувалися під акомпанемент гуслей на бенкетах

царів і вельмож Відповідно, оповідання в “Пісні…” ведеться від імені гуслярів-розповідачів казок, які славлять боярина й бояриню, у будинку яких відбувається бенкет. Також розповідачі казок звертаються й до царя, із чого можна зробити висновок, що й він перебуває в числі слухачів. Властиво паную Іванові Васильовичу формально й адресована “Пісня…

“: Ох ти гой еси, цар Іван Васильович! Про тебе нашу пісню склали ми, Про твово улюбленого опричника Так про сміливого купця, про Калашникова… Але оповідання про сімейне лихо Калашникова, про його єдиноборство з опричником і страти відважного купця –

це вже не застільна пісенька, призначена для звеселяння пануючи і його наближених. Ця проста й трагічна повість доводить до відомості народу. Вибраний Лермонтовим спосіб оповідання зажадав, зрозуміло, використання художніх засобів, характерних для народної поезії: Ми склали неї на стародавній лад, Ми певали її під гуслярний дзенькіт И причитували так присказивали.

У той же час завдяки стилізації добутку під народну поезію яскравіше проступають ті риси Калашникова, які традиційні для образа народного героя. Будучи главою сім’ї й для своєї дружини й дітей; і для молодших братів, Калашников чітко усвідомлює свою відповідальність і за матеріальне благополуччя своїх близьких, і за їхнє добре ім’я. Саме почуття відповідальності й турбота про подальшу долю сім’ї тривожить Калашникова, а не Власна доля, коли він викликає на себе гнів пануючи. Не про помилування для себе просить “відважний купець”, а про царське заступництво для своїх рідних: Накажи мене стратити – і на плаху несть Мені голівоньку винну; Не залиш лише малих детушек, Не залиш молоду вдову Так двох братів моїх своєю милістю… Високий ідеал честі штовхає Калашникова на бій з опричником.

Підозра, що дружина могла надійти не так, як покладається відповідно до цього ідеалу, змушує Степана Парамоновича суворо заговорити з Аленой Дмитревной: Уж ти де, дружина, дружина валандалася? На якому подвір’ї, на площі, Що розпатлано твої волосся, Що одежа твоя вся порвана? Уже гуляла ти, бенкетувала ти, Чай, із синками всі боярськими!..

Не на те перед святими іконами Ми з тобою, дружина, обручалися… Почуття відповідальності за рідних, непохитність моральних підвалин, готовність відстоювати їх до останнього подиху – все це зближає образ Калашникова з образами билинних богатирів, заступників Русі. Опричнина, уведена Іваном Грозним, була страшним нещастям для всієї Росії.

По свідченнях істориків, опричники могли робити все, що їм заманеться. Вони підкорялися тільки цареві, що не ставив перешкод їхнім беззаконням. Образа, нанесена опричникові, суворо карала, немов вона була нанесена самому цареві.

Незвичайну сміливість потрібно було мати, чтобиоткрито зізнатися, як Калашников: Я скажу тобі, православний цар: Я вбив його вільної волею, А за що, про що – не скажу тобі, Скажу тільки богові єдиному. Подібно билинному богатиреві, герой не страшиться вступити в бій із силою, ворожої народу. Не випробовує він і страху перед гнівом пануючи знову ж як билинний богатир, що прямо говорить правду князеві, не боячись його немилості. В “Пісні про купця Калашникова” Лермонтов відроджує епічний ідеал героя – людини дії. Калашников далекий коливань щодо того, як йому треба поводитися в конкретній ситуації.

Потрібно відзначити, що його переконаність у правильності ухваленого рішення грунтується не древніх поданнях про честь і право. Відповідно до християнських заповідей, потрібно прощати своїх ворогів. Однак, по-перше, опричник, по суті, не тільки особистий ворог Калашникова, але й представник структури, споконвічно ворожої народу, боротьба з якої – свята справа. По-друге, серцю російської людини взагалі набагато ближче ідеал діяльного протистояння злу, чим споглядального самовдосконалення: А такої образи не стерпеть душі Так не винести серцю молодецькому.

Але не тільки безстрашність і високі моральні ідеали характеризують образ Калашникова. В “Пісні…” показані його відносини з молодшими братами, яким він замінили батька. Перед боєм з опричником Степан Парамонович дає братам наказ продовжити почате їм справа честі, якщо його раптом осягне невдача.

Мотивом свого рішення вийти проти Кирибеевича Калашников називає не помста, не ревнощі, а “святу правду-матінку”. Двобій з опричником для нього – це суд Божий. Потрібно відзначити, що в середні століття в багатьох країнах, у тому числі й на Русі, дійсно існувала практика судових двобоїв. Уважалося, що в такому бої Бог прийме сторону того, на чиїй стороні правда.

Перемога Калашникова – це торжество правди, свідчення того, що Бог на його стороні. Адже Степан Парамонович відстоює честь своєї дружини й своя власну, святість законів церкви й непорушність моральних норм, у той час як Кирибеевич вторгається в чуже життя, намагається розірвати узи, що зв’язують чоловіка й дружину, узи, за християнською традицією являющиеся практично нерозривними. Калашников виступає в ролі хоронителя сімейних і моральних підвалин, наставника братів.

Перед смертю він згадує й про свою дружину, і про дітей, вимовляючи слова, характерні для героя народних переказів: Поклонитеся від мене Алене Дмитревне, Замовте їй менше засмучуватися, Про мене моїм детушкам не казати; Поклонитеся будинку батьківському, Поклонитеся всім нашим товаришам, Помолитесь самі в церкві божией Ви за душу мою, душу грішну! Героєм і залишається Калашников у пам’яті народу, безстрашним борцем за правду. Загибель Степана Парамоновича на пласі лише підсилює народні симпатії – на Русі мучеників завжди шанували, чи постраждали вони за православну віру або ж просто за ” правду-матінку”.

Символічно й місце, де поховали Калашникова: “проміж трьох доріг”, тобто на перехресті. Знову билинний образ: на перехресті трьох доріг герой звичайно вибирає свій шлях. Але Калашников його вже вибрав: це перехрестя – місце, де майбутні герої стануть обирати свою дорогу, пом’янувши “відважного купця”. І звичайні люди, проходячи повз могилу відважного бійця за правду, віддають йому данина поваги й замилування, як народному заступникові: Пройде старий людина – перехреститься, Пройде молодець – приосанится, Пройде дівиця – пригорюнится, А пройдуть гуслярі – проспівають пісеньку


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Вираження народного ідеалу в “Пісні про купця Калашникова” М. Ю. Лермонтова

Categories: Твори з української літератури

Links