Скорочено “Третя рота” Сосюри
Роман “Третя рота” – це яскравий зразок мемуарної прози. Володимир Сосюра не залишив нам щоденників, листів збереглося зовсім небагато, тому цінність роману для нас є дуже великого. Читаючи цей твір, ми можемо яскраво уявити і багатогранний внутрішній світ великого поета, і життя нашого народу в і 910-1950-ті роки, і цікаві подробиці літературного, культурного життя в ті часи. Хоч автор і назвав свій твір романом, проте, коли читаєш “Третю роту”, то думаєш, що за своєю щирістю, емоційністю, безпосередністю це скоріше – сповідь. Чимало
Ми бачимо різні політичні сили, заплутаний, перебіг подій, мінливість політичних симпатій різних груп населення, спалахи гніву і насильства… Вир громадянської війни засмоктує всіх – ніхто не може
Своєю щирістю і правдивістю сповідь Володимира Сосюри часом просто-таки вражає. Письменник розповідає про себе такі речі, які хтось інший, мабуть, залишив би в потаємних куточках своєї душі: “Я вірив тому, як офіційно трактувалася смерть Хвильового і Скрипника, і щиро сказав, що я любив цих людей. І що мені дуже тяжко розчаровуватися в них. Що я засуджую їхнє самогубство як жах відповідальності перед трибуналом комуни, як ганебне дезертирство”. Можна тут гірко посміхнутися… Але в цих зізнаннях – доказ органічної правдивості Володимира Сосюри: він просто нездатен був щось приховати, щось підправити, в чомусь виставити себе кращим, ніж було насправді. Окрім того треба пам’ятати, що в ті часи багато хто вірив владі, Сталіну. Змушений був повірити і Володимир Сосюра… Чимаємо ми моральне право з позицій сьогоднішнього дня дорікати йому за це? Напевне, ні…
Усього трохи більше сторінки написав Володимир Сосюра “про найстрашніше в моєму житті”- голод 1933 року. Ллє написав так, що за сказаним чуєш безмір несказаного – всю трагедію народу і тим самим особисту трагедію поета: “Боже мій! Я бачив тільки краплю страждань мого народу, та й ті краплі падали, як вогняні, на моє серце і пропікали його наскрізь”. Поет писав ці рядки тоді, коли навіть згадувати про той страшний голодомор не можна було. Може, це безмежний біль дав йому таку відкритість? Володимир Сосюра пише і про українську мову, і про національну долю землі своєї, сповідається про свої роздуми, говорячи, що мав “безкінечну муку і тривогу за душу народу”. Потім додає, що ці роздуми “ще й зараз потрясають мене, і я не сплю ночами і все думаю, думаю…” Зрештою, це і є головна тема і головний мотив автобіографічного роману – сповіді Володимир Сосюри: роздум про свій народ, його долю, про відповідальність за його думу.