Трагічна доля поезії “Любіть Україну” Володимира Сосюри

Володимир Сосюра віддано любить Україну, народ свій, якому впродовж його тернистого шляху випало зазнати стільки кривд і поневірянь.
Згадаймо Тараса Григоровича, який усе своє полум’яне життя поклав на олтар Вітчизни України, матері, неньки єдиної, найдорожчої. Про палку любов до неї він з далекої Орської фортеці посилав свій голос: Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу, Що прокляну святого Бога, За неї душу погублю. Крізь віки з глухого царського каземату чуємо його напуття: Свою Україну любіть, Любіть її… За неї Кобзар наш карався,

мучився, страждав, але не каявся. Майже така сама доля спіткала вже в радянський час і Володимира Сосюру – автора чудової поезії “Любіть Україну”.
Літо 1951 року. В Москві завершилась перша повоєнна Декада українського мистецтва і літератури. У ній брав активну участь і В. Сосюра. Як і інші письменники, він виступав у театрах, на фабриках і заводах, школах і вузах… І всюди – з великим успіхом. Його задушевні поезії припадали до серця москвичам – особливо вірш “Любіть Україну”.
І раптом – наче виляск нагая – стаття у “Правді” “Проти ідеологічних перекручень у літературі”. Нею

наче ножа загородили поетові у спину. У статті шельмувався один-єдиний вірш Володимира Сосюри – “Любіть Україну”.
Що ж було головною причиною тяжких звинувачень поетові? Письменник Віталій Коваль розмірковував: “Командній лізі Сталіна потрібно було вбити в людях… дуже небезпечне для них почуття любові до рідної землі, до рідного краю”.
Послухаймо, як сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет зокрема до кожного з нас і до всього народу: Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і радості мить,
любіть у годину негоди!.. Ми бачимо її “в світі єдину, одну”, в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра – в тому вічному і нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами. Через сторіччя вловлюємо і беремо до серця й розуму українську пісню, думу, красу її національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці під мирними блакитними небесами.
Палким закликом завершується високопатріотична поезія Володимира Сосюри: Всім серцем любіть Україну свою, – і вічні ми будемо з нею. Пощезли хулителі і брехуни, наклепники і кон’юнктурники, а чиста і ясна, мов сонце, Сосюрина поезія живе і проймає наші серця закликом: “Любіть Україну!”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Трагічна доля поезії “Любіть Україну” Володимира Сосюри

Categories: Твори з літератури

Links