“Так ніхто не кохав” (художнє вираження інтимних почуттів у ліричних творах В. Сосюри)

Цього року я вперше пізнав глибину поезії Володимира Сосюри, хоч, зізнл юсь, читав його вірші і раніше. Але це були поодинокі випадки, тому і не запам’ятовувалися ці вірші надовго. Мабуть, усе вимагає саме свого часу, і сьогодні я вже сприймаю Сосюрині рядки як відверту сповідь близького друга. У них – безмежний світ В. Сосюри, який був поетом незвичайної щирості і праи дивості, який не вмів кривити душею ні перед іншими, ні перед собою.
Я переконаний, що кожний, хто уважно вчитається у схвильовані рядки, побачить у них саме свого Сосюру.

Мене ж вразила його інтимна лірика цсії гімн людським почуттям:
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі.
І земля убирається зрання…
Поет розкриває перед нами ту гаму почуттів, що розквітли в серці закоханого юнака. І ми йому віримо, бо відчуваємо, як і нашого серця торкається весна ми пробудженій землі; усе оживає в той час, коли народжується кохання. За образом весни ми бачимо образ коханої з щасливими очима, які бентежать і глибоко западають в душу героя. Але кохання буває не тільки романтично-святковим, і Сосюра нам доводить
це, відтворюючи у своїх поезіях широку гаму людських почувань – радісних, сумних, драматичних. Він виразно показує зародження кохання, його розквіт, розпач гіркого розчарування і навіть зраду.
Таким є вірш “Коли потяг у даль загуркоче”, де чарівність і неповторна краса першої любові заплямовуються зрадою. Та кохання сильніше за всі потворні прояви зла:
Я б забув і образу, і сльози…
Тільки б знову іти через гать,
Тільки б слухать твій голос і коси,
Твої коси сумні цілувать.
А ось – інша трагедія:
Я не можу сказать, я боюсь розказать, що тебе я уже покидаю…
(“Марія”)
Ч не тому на тлі квітучих волошок – і зеленіючого жита у коханої заплакані очі, покірно похилені плечі? Думаю, мало хто залишиться байдужим, уявивши цей дисонанс: природа буяє, а любов приречено одцвіта.
Мене дуже зворушує та теплота, з якою поет малює образ коханої, ретельно підбираючи найніжніші слова. Сосюра неначе навчає читачів високої етики ставлення до коханої людини, етики стосунків між близькими людьми. Розумієш, що не можна не закохатися в очі, які схожі на “васильки з-під вій” (“Васильки”), коли “щастя і тривога на щоках холодних од очей цвіте…” (“Ластівки на сонці”).
Для лірики В. Сосюри любов, вірність, відданість коханій невіддільні від любові, вірності й відданості рідному краю, Вітчизні:
В тебе і губи, і брови твої,
Як у моєї Вкраїни…
Ось вона йде у вінку, як весна…
Стиснулось серце до крику…
В ньому злилися і ти, і вона
В образ єдиний навіки.
У серці залишається чистий і ніжний слід від зустрічі з віршами Володимира Сосюри, до яких з часом хочеться повертатися знову і знову.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Так ніхто не кохав” (художнє вираження інтимних почуттів у ліричних творах В. Сосюри)