Скорочено повести Зникла грамота Гоголя Н. В
Зникла грамота Минуле, розказане дячком про свого діда. Дід був із простих козаків. Один раз задумалося вельможному гетьма послати цариці грамоту. Полковий писар покликав діда й сказав, що поїде про з тією грамотою до цариці.
Дід зашив грамоту в шапку й поїхав. На другий день він уже був у Конотопі, де в той час ішов ярмарок, і вирішив посмотрет згадавши, що в нього немає ні кресала, ні тютюну. Зустрівши там гуляку запорожця, слово за слово, познайомилися, і дід зовсім вуж забув про сво шлях.
Випили вони із запорожцями й вирішили йти разом.
– екая дивовижа! Хто на столітті своєму не знався з нечистим? – ех, хлопці! гуляв би, так у ніч цю строк молодцеві!
Агов, братики! – розповідь він, ляснувши по руках їх, – агов, не видайте! не поспите однієї ночі, століття не забуду вашої дружби! Вирішили вони допомогти людині, не пустити риса понюхати собачою мордою християнської душі Їхали б далі, але поле обволокло темної ніч, тільки вогник якийсь мерехтів удалині.
Поїхали на вогник
Нема чого робити, довелося самому вартувати И почудилось дідові, що незабаром за сусідніми возами щось сіре з рогами дивиться. Дід витріщав очі, скільки міг, а потім все-таки заснув. Прокинувся, возів стало менше, друзі ще сплять, а запорожця немає. Одна тільки світка лежить на тім місці, де запорожець спав.
Пішов дід подивитися коней, немає коней його й запорізького Вирішив дід, що піде пішки, раз чорт забрал і коней і знайомого. Кинувся шапку, а шапки теж немає. Згадав він, що помінялися вони із запорожцем шапками на час.
Потяг чорт гетьманскую грамоту Усі жалували діда, дивувалися, а допомогти нічим не могли. Тільки шинкарь відвів його убік і сказав, що навчить як знайти грамоту, тому що видно відразу, що дід – козак. Потрібно було дідові піти через ліс до річки й у жодному разі не оглядатися, що б не відбувалося за ним.
У річки дід побачить кого потрібно, тільки кишені треба грошима заповнити, тому що й диявол і люди гроші люблять. Дід був не боягуз, пішов він у ліс, дійшов до річки, побачив дуже вузький місток і проскочив його в одна мить За містком на березі сиділа компанія в багаття, що відразу дід визначив як “нечисте плем’я”. Вони не розмовляли з дідом доти, поки він не кинув їм у коло гроші, до яких відразу потягнулися лабети, і навострились у пик вуха. Тепер дід розглянув, що це відьми й танцювали тепер вони “якогось чортячого тропака”. Вони почали лізти цілуватися до діда, потім потягли його за свій довгий стіл.
Стіл був у чортів богатий і дід вирішив пообідати, тільки щораз, відправляючи вилку в рот, він попадав не у свій, а чужий Розлютив дід і підхопився: – Що ви, Иродово плем’я, задумали сміятися, чи що, треба мною? Якщо не віддасте ця ж година моєї козацької шапки, то будь я католик, коли не переверну свинячих рил ваших на потилицю! Усі зареготали, а одна відьма сказала, що повернуть йому шапку, якщо зіграє дід з ними в дурня три рази й, якщо хоч раз виграє, то шапка буде його. Дідові довелося погодитися, хоч і ганьба для козака сісти й грати в карти з бабами, хоч і відьми вони.
Два рази він програв, відьми, як їм і покладено, ведьмовали, карти на очах змінювали масть. Тільки втретє дід догадався й перехрестив втихую під столом свої карти Отут відьми й програли йому, грім пішов по пеклу, а відьми стали корчитися, шапка впала дідові прямо в особу. Але дід ще й коня відібрав у чортів.
Кінь чортів літав так, що не слухався ні поводьев, ні лементу діда. Перед ним миготіли знайомі місця, а як опам’ятався – він лежав на даху своєї хати. Розбудив дід дружину, сказав щоб освятила хату, відпочив, дістав коня й уже ніде не зупиняючись ні вдень, ні вночі доскакав до цариці. Нагородила його цариця так, що про чортів він і згадувати забув, та й розповідати нікому потім не хотів. А через те, що дружина не освятила, як він сказав, хату, бесівське покарання залишилося Щороку, у ту саму ніч, бабі робилося диво: ноги самі танцювали по хаті щоб вона не робила
(2 votes, average: 3.00 out of 5)