Переказ змісту повести Гоголя “Портрет”

Молодий художник Чартков, зайшовши в картинну крамницю на Щукином дворі, зупинився перед портретом старого “з особою бронзових кольорів, скулистим і хирлявим”. Сила кисті художника цієї картини була разюча, і він купив портрет. Чартков злидарював; у його кімнаті не було навіть свічі. Він давно не платив за квартиру, і хазяїн уже приходив до нього із квартальним. Як художник Чартков подавав більші надії. “Дивися, брат,- говорив не раз йому професор,- у тебе є талант; грішно буде, якщо ти його погубиш”.

Уночі Чарткову приснилося, що

куплений їм портрет ожив. На нього дивилися живі людські очі. Старий витягся з-під складок свого широкого плаття мішок із грішми й став їх перераховувати; потім він пішов назад у раму. Ранком знову прийшли хазяїн квартири із квартальним. Квартальний з інтересом розглядав портрет, міцно стискаючи раму рукою; при цьому бічні дощечки рами обломилися й відтіля, важко дзвякнувши, випав згорток із грішми – тисяча червінців. Із цього часу все життя Черткова різко змінилася. Не торгуючись, він найняв чудову квартиру на Невському проспекті, зайшов до кравця, що одели його від голови до ніг, пообідав у французькому ресторані

й “пройшовся по тротуарі гоголем, наводячи на всіх лорнет”. А на інший день у газеті з’явилася стаття “Про незвичайні таланти Чарткова”, що кликала всіх у майстерню художника. Наступного дня до нього прийшла дама з лакеєм у ліврейній шинелі й замовила портрет своейдочери. Під час роботи мати робила зауваження, випливаючи яким, художник усе більше віддалявся від натури. Залишивши портрет, він домалював почату колись голову Психеи, додавши їй “легкі жіночні риси, відтінки й повітряні тони”, помічені їм в особі “молоденької світської дівиці”. За цією роботою й застали Чарткова дами, що приїхали в черговий раз. “Прелестно!” – викликнули вони, вирішивши, що ця картина – замовлений ними портрет. Після цього художник був завалений новими замовленнями. Здавалося, все місто хотіло позувати йому. Дами вимагали, щоб Чартков зображував на портретах тільки їхньому душу й характер, а вади зовнішності ховала або уникав зовсім.

Чартков став модним живописцем і вів життя світської людини. Слава його росла, замовлення збільшувалися. Йому вже почали набридати одноманітні портрети, раз і назавжди заучені пози. Не було часу “заглиблюватися кистю у витончені подробиці”: замовники, “народзанятой або приналежного світла”, бажали, щоб робота була зроблена добре й швидко. Кисть художника “хладела й тупіла”. У його добутках уже не було видно самих звичайних достоїнств, і ті, хто знав Чарткова колись, не могли зрозуміти, як міг зникнути в ньому талант, ознаки якого яскраво проявлялися ще в самому початку

Але упоєний славою художник не чув цих толков. У газетах і журналах його називали вже “поважний наш Андрій Петрович”, “заслужений наш Андрій Петрович”. Йому пропонували почесні посади, запрошували на іспити, у різні комітети. Однак “слава не може дати насолоди тому, що украв її, а не заслужив; вона робить постійний трепет тільки в гідному її”. Тому всі почуття й устремління Чарткова звернулися до золота. “Золото зробилося його пристрастю, ідеалом, страхом, насолодою, метою. Пуки асигнацій росли в його скринях, і, як усякий, кому дістається в долю цей страшний дарунок, вона почав ставати нудним, недоступним до всього, крім золота, безпричинним скнарою”. Але один раз відбулася подія, що потрясло й немов розбудило його.

Чартков одержав записку, у якій Академія мистецтв просила його приїхати висловити свою думку про присланий з Італії добутку там російського художника, що навчався. Увійшовши в зал, Чартков “поспішив прийняти значну фізіономію знавця”. Він підійшов до картини: але, Боже, що він побачив!

“Чисте, непорочне, прекрасне, як наречена, стояло перед ним добуток художника. Скромно, божественно, безневинно й просто, як геній, підносилося воно над всім”. Вражений Чартков, як божевільний, вибіг із залу. З його око немов спала завіса. Він зрозумів, як безжалісно погубив свої кращі роки й свій талант, винищив, погасив “іскру вогню”.

Придя додому, художник велів винести з майстерні всі “безжиттєві модні картинки”. Замкнувшись один у кімнаті, він поринув у роботу: Чарткову хотілося зобразити “отпадшего” ангела; але – на жаль! – “кисть його мимоволі зверталася до затверджених форм”. Раптом ока Чарткова зустрілися з нерухомо спрямованим на нього поглядом – на нього дивилися очі старого з того незвичайного портрета, що він купив на Щукином дворі. Тепер, коли з майстерні були винесені картини останнього років, портрет знову виявився на очах. Чартков згадав, що цей самий портрет деяким чином був причетний до змін у його долі, і негайно велів винести його ладь

Але щиросердечне хвилювання від цього не затихло. Їм опанувала жахлива заздрість; у душі зародився “самий пекельний намір, яке коли-небудь, харчувала людина”. Чартков почав скуповувати всі нові картини кращих художників. Принеся картину додому, він “зі сказом тигра не її кидався, розривав її, різав у шматки й тупотів ногами, супроводжуючи сміхом наслажденья”. Ця божевільна пристрасть наклала якийсь страшний відбиток на весь його вигляд. Знайомі стали обходити Чарткова стороною, запевняючи, що така зустріч здатна “отруїти потім весь день”.

“До счастию миру й мистецтв”, таке неприродне існування не могло довго тривати. У нього відкрилася сухота й з’явилися “ознаки безнадійного божевілля”. Умер Чартков у страшних борошнах. Після його смерті ніхто не міг зрозуміти, куди ділися куплені їм твору мистецтва, ціна яких перевищувала мільйони, але, побачивши порізані картини, зрозуміли “жахливе їхнє вживання”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Переказ змісту повести Гоголя “Портрет”

Categories: Скорочені твори

Links