Герой повести Н. В. Гоголя “Тарас Бульба”

Деякі біографічні риси зв’язують Т. Б. і Богдана Хмельницького. Однак Тарас Бульба збірний образ, і головним джерелом служив Гоголеві фольклор: українські народні пісні й Думи, історичні пісні, героїчні билини й Казки про богатирів. Образ Тараса Бульби эпичен, героїнею й масштабний. Його доля розвертається на тлі грізних історичних подій – боротьби Запорізької вольниці проти польської шляхти, турецького й татарського панування. Тарас Бульба

Тип позитивного героя, тому що він невід’ємна частина родової єдності козачого братерства;

його вчинками в основному керує кодекс лицарської честі; він бореться й умирає в ім’я інтересів Російської землі й православної віри; у ньому “широка, розгульна замашка російської природи”.

Позитивний початок образа Т. Б. урівноважує безидеальность образів “виродків” і “существователей” (Гоголь створює образ Т. Б. одночасно з роботою над “Мертвими душами”). В образі Т. Б. ідея товариства, що скріплює стихію колективу, протистоїть егоїзму усунутої індивідуальності, а утопічна республіка Запорізької Січі з її волею, рівністю, братерством протипоставлена вузькості, дріб’язковості,

преклонінню перед чинами й капіталом холодного й бездушного Петербурга (Г. А. Гуковский).

Портрет Тараса Бульби гіперболічний. Богатирська сила, тілесна міць, суворість і прямолінійність, далека всякому лукавству, становлять основу вигляду Т. Б.: “Бульба підхопився на свого Чорта, що скажено відхитнувся, відчувши на собі двадцатипудовое тягар, тому що Тарас був надзвичайно важкий і товстий”; “… навісив він ще нижче на очі свої хмурі, исчерна-белие брови, подібні до кущів, що виросли по високому тімені гори, яких верхівки впритул заніс голчастий північний іній”; “весь він був створений для лайливої тривоги й відрізнявся грубою прямотою своєї вдачі”. Широта й могутній розмах Т. Б. у бенкеті й ратній справі здобувають билинні, грандіозні-стихійні риси: “Не потрібно пампушок, медовиков, маковников і інших пундиков, тягни нам усього барана, козу давай, меди сорокалітні! Так пальника побільше, не з вигадками пальника, не з ізюмом і всякими витребеньками, а чистого, пінного пальника, щоб грала й сичала, як скажена”. Т. Б. у гніві б’є горщики й фляжки. У запалі бою “рубається й б’ється Тарас, сипле гостинці тому й іншому на голову… рубаючи в капусту зустрічних і поперечних”. Поранений, Т. Б. гримнувся, “як підрубаний дуб, на землю”.

“А тим часом набігла раптом ватага й схопила його під могутні плечі. Рушив було він всіма членами, але вже не посипалися на землю, як бувало колись, що схопили його гайдуки. < …> Але не старість спричиняла: сила здолала силу. Трохи не тридцять чоловік зависло в нього по руках і ногам”. Образ Т. Б. неоднозначний: йому властива жорстокість і підступництво, що вважаються етичною нормою в XV-XVII вв. Т. Б. скидає кошового, що отказались порушити клятву й відновити війну, тільки тому, що два сини Т. Б. повинні загартуватися вбоях.

Тарас Бульба напоїв козаків, підмовив їх улаштувати загальний збір, і хмільні Козаки, по наущению Т. Б., змістили кошового, вибравши бажаного Т. Б. Кирдягу. Після страти Остапа Тарас Бульба мстить шляхті, справляє “поминки” по сині: грабує замки, випалює 18 містечок, костьоли: “Нічого не жалуйте!” – повторював тільки Тарас. Не вважили козаки чорнобривих панянок, білогрудих, светлоликих дівиць; у самих вівтарів не могли врятуватися вони: запалював їхній Тарас разом з вівтарями не слухали нічому жорстокі козаки й, піднімаючи списами з вулиць дитин їх, кидали до них же в полум’я”.

В образі Т. Б. зливаються дві стильові стихії гоголівського оповідання: історична конкретність і реалізм зображення грубого століття, коли обопільна лютість козаків і поляків – звичайне явище, і, з іншого боку, урочисто-ліричний пафос народно-поетичного епосу, зміст якого – апофеоз богатирської моці Росіянці землі

Синовбивство мотивоване зрадництвом і зрадою Андрия Росіянці землі й православній вірі, отже, етично виправдано: “”Так продати? продати віру? продати своїх? Я тебе породив, я тебе й уб’ю!” – сказав Тарас…” Гоголь переосмислює біблійний мотив жертвоприносини Авраама: Андрий (жертовний агнець Исаак) не врятований Богом, а Т. Б. (старозавітний Авраам) приносить його в жертву православ’ю: “як молодий баранчик, що зачув під серцем смертельне залізо, завис він головою й повалився на траву, не сказавши жодного слова”. На противагу зрадникові Андрию Остап, інший син Т. Б., розп’ятий мучителями на ешафоті за віру, подібно Христу (“Остап виносив роздирання й катування, як велетень”). Т. Б. “стояв у юрбі, потупивши голову й у той же час гордо піднявши очі, і схвально тільки говорив: “Добрі, синкові, добрі!”” Отцеоставленность Остапа і його лемент, подібний волаю Христа на хресті: “Батько! де ти? Чи чуєш ти?” (ср.: “Боже Мій, Боже Мій, для чого Ти Мене залишив?” – Матф., 27:46) народжує відповідний вигук Т. Б. (як би відповідь Бога вмираючої за нього вірним християнам): “Чую!” (М. Вайскопф). Таким чином, епічна єдність образа Т. Б. роздвоюється в образах його синів. Образ Остапа втілює ідею нерозривного зв’язку з родовим тілом, вірність лицарської честі й Батьківщині, образ Андрия – ідею відпадання, егоїстичної роз’єднаності людей, відриву від цілого: колективу, народу, Бога (мотив гріхопадіння), що характерно для сучасної Гоголеві європейської цивілізації (порівн. критикові останньої в “Мертвих душах” і петербурзьких повістях).

Кривава битва – стихія Тараса Бульби. У ній звучить мотив смертного бенкету, як в “Слові об полицю Игореве”. Смерть витязів за Батьківщину бажана Богу (“И вилетіла молода душа. Підняли її ангели під руки й понесли до небес”). Козаки, отже, з’являються Божим воїнством, і крилаті слова Т. Е., що подбадривают їх (“Є чи ще порох у порохівницях? Чи міцна ще козацька сила? Чи не гнуться ще козаки?”), є слова “наказного отамана”, поставленого Божим промислом у славу Російської землі. Російська земля здобуває в розумінні Гоголя месіанський зміст. Загибель Т. Б. зберігає той же високий християнський пафос, хоч і знижений гумористичним мотивом загубленої Т. Б. колиски: “И нагнувся старий отаман і став відшукувати в траві свою колиску з тютюном, невідступну супутницю на морях і на суші, і в походах, і будинку”. Поляки спалюють Т. Б. на вогні, розпинаючи на деревному стовбурі (порівн. традиційний хри стианский символ древа-хреста): “Так хіба найдуться на світі такі вогні, борошна й така сила, яка б пересилила російську силу!”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)


Герой повести Н. В. Гоголя “Тарас Бульба”

Categories: Нові твори

Links