Скорочено Однодворець Овсяников Тургенєва І. С
Однодворець Овсяников Однодворець – це вільний від поміщика селянин, що має свою ділянку землі. Овсяников – повна людина років сімдесятьох, “з ясним і розумним поглядом під навислою бровою, з важливою поставою, розміреною мовою, повільною ходою. “Овсяников був важливим, тямущим, але одночасно й ледачим, прямодушним і завзятим. “Це був один з останніх людей старого століття. ” Люди його поважали. Він був одружений, жив у власному будинку, мав невелику прислугу, любив приймати гостей, “але не кланявся їм у пояс, не метушився, не
Овсяников часто на прохання сусідів мирив їх, вирішував суперечки, чому сприяли його природні спокій і розважливість. Дружина Овсяникова, Тетяна Іллівна, – жінка високого зросту, “важливою й мовчазна, вічно зав’язана коричневою шовковою хусткою Від її віяло холодом, хоча ніхто не тільки не скаржився на її строгість, але, навпроти, багато бідняків називали її “матінкою” і “благодійницею”. Правильні риси особи, більші темні очі, тонкі губи й тепер ще свідчили про ніколи знамениту її красу.
” Дітей в Овсяникова не було. Автор їде в гості до
За скаргу в суд діда висікли прямо у дворі в пана. Овсяников також розповідає історію про сусіда-поміщику, що по пиятиці любив запрошувати до себе селян, а ті повинні були виконувати всі його бажання, підтримувати всі примхи. Поміщик був запальний, любив прибрехати, а якщо під час пиятики хтось із селян робив щось не так, хазяїн міг наказати висікти людини Так розповідав Овсяников про минулі часи, нітрохи про їх не жалуючи й вірячи в майбутнє. Але пам’ятав він і гарні поміщики. Один із дворян, граф Орлів – Чесменский, викликав у нашого героя особлива повага.
Граф був вихованою, доброю людиною з величезною силою волі На гроші графа жила величезна кількість бідняків. “А розсердиться – немов грім прогримить. Бенкет задасть – Москву споїть. “Граф любив боротися, до нього возили на змагання силачів із всієї Росії.
На змаганні хортиць, куди з’їхалися хазяї собак з усією округи, переміг собака діда Овсяникова. Граф просив продати йому цього собаку, але дід відмовився, за що граф його ще більше заповажав “Так, – продовжував Овсяников з подихом, – багато води витекло з тих пор, як я на світі живу: часи підійшли інші. Особливо у дворянах бачу я зміну більшу. Дрібнопомісні – всі або на службі побували, або на місці не сидять ; а що покрупней – тих і довідатися не можна… І повинен я вам сказати: серце радується, на них дивлячись: увічливі, увічливі Тільки от що мені дивно: всім наукам вони навчилися, говорять так складно, що душу зворушується, а справа-те сьогодення не розуміють, навіть власної користі не почувають: їх же кріпак людина, прикажчик, гне їх куди хоче, немов дугу.
” Далі Овсяников розповів про збори селян із приводу розмежування. Усе пересварилися. Дворянин Корольов виступив з мовленням про важливість турботи про селянство, про те, що поміщик повинен думати про своїх працівників Сам же Корольов не поступився нікому чотирьох десятин болота й продати не захотів.
Овсяников: “Чим же це скінчиться? Невже я так умру й нових порядків не побачу?.. Що за притча?
Старе вимерло, а молоде не народжується! ” Далі оповідач і Овсяников говорять про поміщика Василие Миколайовичі Любозванове. Одягалися Любозванов як кучері, хоча був паном.
Коли він приїхав у свій маєток після довгої відсутності, прикажчик дуже перелякався можливого гніву пана. “А замість того вийшло – як вам доповісти? сам господь не розбере, що таке вийшло! Покликав його до себе Василь Миколайович і говорить, а сам червоніє, і так, знаєте, дихає незабаром: “Будь справедливий у мене, не пригноблюй нікого, чуєш? ” Дотепер його до своєї особи й не вимагав!
У власній вотчині живе, немов чужий. І от знову що подиву гідно: і кланяється їм (селянам) пан, і дивиться привітно, – а животи в них від страху так і підводить. Що за чудеса такі, панотець, скажіть?..
Або я дурний став, зостарився, чи що, – не розумію. Далі Овсяников розповідає про свого племінника, що одержав гарне утворення, але не сумели зробити собі кар’єру, тому що в нього немає дворянського звання. Тепер Митя, племінник Овасяникова, у свої двадцять вісім років займається тим, що допомагає селянам писати скарги, розбиратися з позовами.
Овсяников попереджає племінника, що допомагати селянам – справа гарне, але гроші за це брати повинне бути совісно. Митя погоджується. Напоследок Овсяников і автор поговорили про їхнього сусіда, орловського поміщика Франце Івановичі Леженье, чистокровному французі, що став російським дворянином.
Лежень воював з наполеонівською армією в Росії й попався в руки до смоленських мужиків, які вирішили утопити його в ополонці, побавитися над французом У цей час проїжджав мимо росіянин пан, що на прохання француза врятувати його запитав, чи знає француз музику. Лежень відповів, що він музикант, і пан взяв його вчителем музики до своїх дочок. Треба сказати, що Лежень ніколи в житті не грав на фортепіано, але неосвічений росіянин поміщик не зрозумів цього, тому що в музиці не розбирався зовсім. “Тижня через дві від цього поміщика Лежень переїхав до іншого, людині багат і утвореному, полюбився йому за веселу й лагідну вдачу, женився на його вихованці, надійшов на службу, вийшов у дворяни, видав свою дочку за орловського поміщика…
І переселився сам на проживання в Орел. До Овсяникову, коли в гостях у нього перебував автор, приходить поміщик Лежень На цьому оповідання закінчується. Коментарии. Це оповідання розкриває нам картини народного життя, долю селян і їхні взаємини з поміщиками, безправність простого народу.
Але автор не затверджує, що всі поміщики погані, тому що серед них є шляхетні люди Життя кріпаків представлене у вигляді коротких історій, розказаних Овсяниковим авторові. Сам Овсяников – людина з народу, що наділений розумом і життєвою мудрістю, вірить у майбутнє, без образ і ненависті дивиться впрошлое.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)