Скорочено Співаки Тургенєва І. С

Співаки В селі Колотовке, у шинку, прозваному “Притинним”, посперечалися мужики, состязаясь у співі. Хазяїном шинку був Микола Іванович – людин хитрий і розторопний, що вмів слухати, але багато що не говорив. З Миколою Івановичем було приємно спілкуватися, він мав особливий дарунок залучати й утримувати в себе гостей. У Миколи Івановича була дружина й діти.

Шинок “Притинний” був улюбленим місцем для всієї округи. Змагатися в співі збираються рядчик і Яшка-Турок. Дикий Пан поставив на парі на те, що Яшка-Турок співає краще. Автор,

почувши про суперечку, поспішив у шинок, тому що по всій окрузі ходили слухи про те, як Яшка-Турок добре співає. Яшка-турок.

“Худа й струнка людина років двадцяти трьох, одягнений у довгополий нанковий каптан блакитного кольору. Він дивився відважним фабричним малим, і, здавалося не міг похвастатися відмінним здоров’ям. Його впалі щоки, більші неспокійні сірі очі, прямий ніс із тонкими, рухливими ніздрями, біле похиле чоло із закинутими назад світло-русявими кучерями, великі, але гарні, виразні губи – вся його особа викривала людину вразливого й жагучого ” Яків був прозваний Турком, тому що дійсно походив

від полоненої туркені, “був по душі – художник у всіх змістах цього слова, а по званню – черпальник на паперовій фабриці в купця. ” Дикий Пан.

“Чоловік років сорока, широкоплечий, широкоскулий, з низьким чолом, вузькими татарськими очами, коротким плоским носом, четверо-вугільним підборіддям і чорними блискучими волоссями, твердими, як щетина. Вираження його смаглявого зі свинцевим відливом особи, особливо його блідих губ, можна було б назвати майже лютим, якщо б воно не було так задумливо. Одягнено він був у якийсь поношений сюртук з мідними гладким і гудзиками; стара чорна шовкова хустка огортала його величезну шию.” Перше враження, що робив на вас вид цієї людини, було почуття якийсь грубої, важкої, але непереборної сили. Складно він був незграбно, …

Але від нього так і несло незламним здоров’ям. Не було людини більше мовчазного й похмурого. Він ніяким ремеслом не займався…

, а гроші в нього водилися. Дикий пан користувався величезним впливом у всій окрузі… Він говорив – йому покорялися; сила завжди своє візьме…

Здавалося, якісь величезні сили тужно спочивали в ньому… Особливо вражало… у ньому суміш якоїсь уродженої лютості й такої ж уродженої шляхетності Рядчик. Невисокого росту, щільний чоловік років тридцяти, рябий і кучерявенький, з тупим підійнятим носом, з живими карими вічками й рідкою бородою. Він жваво поглядав навкруги, підсунувши під себе руки, безтурботно бовтав і постукував ногами, взутими у франтівські чоботи з облямівкою.

На ньому був новий, тонкий сіряк із сірого сукна із плисовим коміром, від якого різко відділявся край червоної сорочки, щільно застебнутої навколо горла.” Серед глядачів були дві цікаві фігури: Оболдуй і Моргач. Оболдуй Онастоящее ім’я – Євграф Іванов) – “це був що загуляв, неодружений двірської людина, від якого власні добродії давним-давно відступилися і який, не маючи ніякої посади, не одержуючи ні гроша платні, знаходив, однак, засіб щодня покутить за чужий рахунок…

Він не вмів не співати, не танцювати, від роду не сказав не тільки розумного, навіть путнього слова… ” Моргач (“до нього теж ішло назву моргача, хоча він очами не моргав більше інших людей… “) був кучерями в старої барині, біг, але через рік повернувся, поки-ялся й так приблизно працював, що після смерті барині виявився відпущеним на волю…

Він обережний і в той же час заповзятливий, як лисиця; балакуча, як стара жінка, і ніколи не проговорюється… Він щасливий і вірить у своє щастя, вірить прикметам. Його не люблять, тому що йому самому ні до кого справи ні, але поважають У Моргача є маленький син.

Яків і рядчик кидають жереб, щоб вирішити, кому співати першому. Першим випало співати рядчику. Рядчик запік веселу танечну пісню приємним, але сиплим голосом Усі слухали уважно. “Довго рядчик співав, не збуджуючи занадто сильного співчуття у своїх слухачах: йому бракувало підтримки хору…

Оболдуй з Моргачом почали напівголосно підхоплювати, підтягувати… Один Дикий Пан не змінився в особі і як і раніше не рухався з місця; але погляд його, спрямований на рядчика, трохи зм’якшився, хоча вираження губ залишалося презирливе.” Рядчик доспівав, його хвалили. Прийшла черга співати Якову.

“Яків помовчав, глянув навкруги й закрився рукою… Перший звук його голосу був слабкий і нерівний і, здавалося, не виходив з його грудей, але принісся звідкись здалеку, немов залетів випадково в кімнату. За цим першим звуком пішов інший, більше твердий і протяжливий, але усе ще очевидно тремтячий, як струна, коли, раптово продзвенівши під вильним пальцем вона коливається останнім, швидко завмираючим коливанням, за другим – третій, і потроху разгорячаясь і розширюючись, полилася тужлива пісня.

Я, зізнаюся, рідко слихивал подібний голос: він був злегка розбитий і дзенькав, як надтріснутий; він навіть спочатку озивався чимсь хворобливим. Російська, правдива, гаряча душа звучала й дихала в ньому й так і вистачало вас за серце, вистачало прямо за його російські струни. Яковом, видимо, опанувало захват: він уже не боявся, він віддавався весь своєму щастю; голос його не тріпотів більше – він тремтів, але тієї ледь помітним внутрішнім тремтінням страстіі, що стрілою встромлюється в душу слухача… Він співав, зовсім забувши й свого суперника, і всіх нас, але, видимо, що піднімається, як бадьорий плавець хвилями, нашою мовчазною, жагучою участю Він співав, і від кожного звуку його голосу віяло чимсь рідним і неозоро широким…

У мене… закипали на серце й піднімалися до очей сльози… Я оглянувся – дружина целовальника плакала… Микола Іванович потупився, Моргач відвернувся; Оболдуй, весь розніжений, стояв, нерозумно роззявивши рот; сірий мужичок тихенько схлипував у куточку, і по залізній особі Дикого Пана повільно прокотилася важка сльоза; рядчик підніс стислого кулака до чола й не ворушився…

” Яків закінчив співати, всі начебто чекали продовження. “Рядчик тихо встав і підійшов до Якова. “Ти… твоя… ти виграв”, – вимовив він нарешті із працею й кинувся геть із кімнати Його швидке й рішуче движенье начебто порушило очарованье: усе раптом заговорили галасливо, радісно.

…Яків насолоджуйся своєю перемогою, як дитя; вся його особа перетворила; особливо його ока так і засяяли щастям.” Автор вийшов із шинку, боячись зіпсувати враження, піднесений і уражений співом Якова. Коли стемнів автор підійшов до шинку й через скло побачив, що все там п’яно й щасливі.

Коментарии. У цьому оповіданні нам розкривається почуття прекрасного, властивій російській людині, готовому плакати над рідний серцю пісень. Рядчик прекрасно співав, але в голосі Якова відчувався біль, така близька й знайома росіянинові людині Страждання, російське страждання, без якого не мислить себе наша людина, було передано в пісні Якова. А здатність до жалю – це теж чорта нашого народу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено Співаки Тургенєва І. С

Categories: Скорочені твори

Links