Скорочено “Компроміс” Довлатова
Головний герой, журналіст, залишившись без роботи, перегортає свої газетні вирізки, зібрані за “десять років брехні й удавання”. Це – 70-е рр., коли він жив у Таллине. За кожним газетним текстом-компромісом випливають спогаду автора – реальні розмови, почуття, події. Перелічивши в замітці ті країни, з яких прибутку фахівці на наукову конференцію, автор вислухує від редактора обвинувачення в політичній короткозорості
Виявляється, на початку списку повинні йти країни перемігшого соціалізму, потім – всі інші. Авторові заплатили
Шкода, що з іподромом покінчено: “суперник вітру” випав п’яний з таксі й уже кілька років працює барменом. У газету “Вечірній Таллин”, у рубрику “Естонський буквар”, герой пише милі дитячі віршики, у яких звір відповідає на російське вітання по-эстонски. Авторові дзвонить
” “Людина народилася. …Людина, приречена на щастя!..” – слова із замовленого репортажу про народження четырехсоттысячного жителя Таллина. Герой їде вроддом.
Перше немовля, про яке він повідомляє по телефоні редактору, син естонки й ефіопа, – “бракується”. Другий, син єврея, – теж. Редактор погоджується прийняти репортаж про народження третього – сина естонки й російського, члена КПРС. Привозять гроші для батька за те, щоб він назвав сина Лембитом.
Автор предстояшего репортажу разом з батьком немовляти відзначають подію. Щасливий батько ділиться радостями сімейного життя: “Лежить, бувало, як тріску. Я говорю: “Ти, годиною, не заснула?
” – “Ні, говорить, я все чую”. – “Не багато ж, говорю, у тобі запалу”. А вона: “Начебто б світло на кухні горить…” – “Із чого це ти взяла?” – “А лічильник-те геть як працює…
” – “Тобі б, говорю, у нього повчитися…” Прокинувшись серед ночі у своїй знайомій, журналіст не може згадати інших подій вечора… У газеті “Радянська Естонія” опублікована телеграма естонської доярки Брежнєву з радісним повідомленням про високі надої молока, про прийом її в партію й відповідну телеграму Брежнєва
Герой згадує, як для написання рапорту доярки його послали разом з фотокором Жбанковым в один з райкомів партії. Журналістів приймав перший секретар, до них були приставлені дві молоді дівчини, готові виконувати будь-які їхні бажання, спиртне лилося рікою. Звичайно, журналісти повністю “скористалися ситуацією”. Вони лише мигцем зустрілися з дояркою – і телеграма була написана в короткій перерві “культурної програми”. Прощаючись у райкомі, Жбанков попросив “для лікування” хоча б пива
Секретар злякався – “у райкомі можуть побачити”. “Ну й работенку ти собі вибрав”, – поспівчував йому Жбанков. “Сама важка дистанція” – стаття на моральну тему про спортсменку, комсомолку, потім комуністці, молодому вченому Тийне Кару. Героїня статті звертається до автора із проханням допомогти їй “розкріпачитися” у половому відношенні. Виступити в ролі вчителя
Автор відмовляється. Тийна просить: “Є ж у тебе друзі-покидьки?” “Переважають”, – погоджується журналіст
Перебравши кілька кандидатур, він зупиняється на Осі Чернові. Після декількох невдалих спроб Тийна нарешті стає щасливою ученицею. На подяку вона вручає авторові пляшку скроні, з якого він і відправляється писати статтю на моральну тему. “Вони заважають нам жити” – замітка про попали в медвытрезвитель працівнику республіканської преси е. Л. Буші
Автор згадує зворушливу історію свого знайомства з героєм замітки. Буш – талановита людина, що п’є, що не витримує компромісів з начальством, що користується любов’ю в гарних старіючих жінок. Він бере інтерв’ю в капітана западногерманского корабля Пауля Рудій, що виявляється колишнім зрадником Батьківщини, випадним естонцем
Офіцери КДБ пропонують Бушеві дати показання, що капітан – підлоговий збоченець. Буш, обурюючись, відмовляється, чим викликає в полковника КДБ несподівану фразу: “Ви краще, ніж я думав”. Буша звільняють, він ніде не працює, живе із черговою улюбленою жінкою; у них поселяється й герой. На одну з редакційних вечірок запрошують і Буша – як позаштатного автора. Наприкінці вечора, коли все изрядно напилися, Буш улаштовує скандал, ударивши ногою по підношенню з кава, що вносить дружина головного редактора
Героєві він пояснює свій учинок так: після неправди, що була у всіх мовленнях і в поводженні всіх присутніх, по-іншому він не міг надійти. Шостий рік живучи в Америці, герой зі смутком згадує про дисидента й красеня, возмутителе спокою, поеті й герої Буші, і не знає, яка його доля. “Таллин прощається з Хубертом Ильвесом”. Читаючи некролог про директора телестудії, Герої Соціалістичної Праці, автор некролога згадує лицемірство всіх, хто був присутній на похоронах такого ж лицемірного кар’єриста
Сумний гумор цих спогадів полягає в тому, що через плутанину, що відбулася в морзі, на привілейованому цвинтарі ховали “звичайного” небіжчика. Але врочисту церемонію довели до кінця, розраховуючи вночі поміняти труни… “Пам’ять – грізна зброя!” – репортаж з республіканського зльоту колишніх в’язнів фашистських концтаборів. Герой відряджений на зліт разом з тим же фотокором Жбанковым.
На банкеті, після декількох прийнятих чарок, ветерани разговариваются, і виявляється, що не всі сиділи тільки в Дахау. Миготять “рідні” назви: Мордовія, Казахстан… З’ясовуються гострі національні питання – хто єврей, хто чухонец, яким “Адольф – їхній кращий друг”. Розряджає обстановку п’яний Жбанков, що водружає на підвіконня кошик із квітами. “Шикарний букет”, – говорить герой
“Це не букет, – скорботно відповів Жбанков, – це вінок!..” “На цьому трагічному слові я прощаюся з журналістикою. Вистачить!” – містить автор
(2 votes, average: 2.50 out of 5)