Скорочено “Гайдамаки” Шевченка

Поема розпочинається лірично-філософським відступом – посвятою. Автор розмірковує над плином життя, над вічними змінами в природі і людському суспільстві: “Все йде, все минає – і краю немає. ” Вічними є лише волелюбні прагнення народу. А виразниками цих прагнень стали гайдамаки. Поет знає, що його поетичні рядки будуть вороже зустрінуті реакційними письменниками, які вважають: “Коли хочеш грошей, Та ще й слави, того дива, Співай про Матрьошу, Про Парашу, радость нашу, Султан, паркет, шпори,- От де слава. “

У поета – інша слава,

інші цінності. Він згадує про часи козацької волі, про славне минуле України. Кругом нього стали його “діти” – породжені поетичною уявою образи твору – гайдамаки. Він радить їм летіти з чужини в Україну, не цуратися мови, якою мати пісень співала, не цуратися своєї історії. Поет просить благословення для них у свого “щирого батька” (Василя Івановича Григоровича, якому присвячено поему).

Це історичний вступ до поеми, в якому розповідається про політичний стан Польської держави, де зародився гайдамацький рух. Боротьба польських магнатів за владу врешті-решт призвела до втрати Польщею своєїдержавності.

А конфедерати, які мали цю державність захищати, грабували Україну, знущалися з народу. їхні дії викликали обурення проти шляхти – гайдамаки готувалися до повстання, “ножі освятили”.

Ярема Галайда – наймит, попихач шинкаря Лейби. Він сирота, але “сирота багатий”, бо в нього є кохана Оксана. Вночі, коли шинкар лічив гроші, а його дружина і донька спали, Ярема взяв торбу і пішов у Вільшану.

Цієї ж ночі до Лейби прийшли конфедерати, виламали двері, побили господаря, допитуючись, де його дочка. Корчмар хрестився та божився, що вона вмерла. Конфедерати всіляко принижували Лейбу, а він корився і догоджав їм, підливаючи горілки. А коли шляхта почала вимагати в нього гроші і бити, він сказав, що в нього немає “ні шеляга”, а багато червонців зберігається в костьолі у вільшанського титаря. Ще у титаря є гарна дочка Оксана, “як панночка”. Конфедерати залишили корчмаря і поїхали у Вільшану.

У Вільшані попід гаєм Ярема, співаючи, виглядав свою Оксану. Парубок навіть заплакав, чекаючи, бо боявся, що кохана не прийде. А коли побачив її, то зрадів і забув про все. Титарівна. лібарилася, бо в неї занедужав батько. Ярема розповів дівчині, що йде в Чигирин дістати свяченого ножа, бо надумав пристати до гайдамаків, здобути славу, багатство, і все це скласти до ніг Оксани:

“Одягну тебе, обую. Посаджу, як паву, – На дзиглику, як гетьманшу, Та й дивитись буду. ” Закохані мріяли, як будуть жити, коли не стане ляхів в Україні. Прощаючись, Ярема і Оксана присяглися один одному у вірнім коханні та й розійшлися.

Тихесенько, гарнесенько, Щоб ніхто не бачив Ні дівочі дрібні сльози, Ні щирі козачі. А тим часом у титаря засвітилось в усіх вікнах. То конфедерати, люди, які зібралися немов би волю боронити, катували Оксаниного батька, вимагаючи в нього гроші. Титар мовчав.

“Завзята бестія! стривай!” Насипали в халяви жару. “Утім’я цвяшок закатай!” Не витерпів святої кари, Упав сердега. Замордувавши титаря, ляхи вирішили запалити церкву. Але тут у хату вбігла Оксана і, побачивши вбитого батька, знепритомніла. її, непритомну, ляхи забрали з собою.

Свято в Чигирині

Автор згадує колишніх гетьманів, за правління яких Чигирин був містом козацької вольниці. Колись тут збиралось численне козацьке військо. Минув час, і в Чигирині, “як у домовині”.

Аж ось поет знов повертається до подій Коліївщини. Над річкою Тяс-мином, у темнім гаю, зібрались прості козаки і старшина, щоб покарати ворогів: За кров і пожари Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть. Попід дібровою стояли вози з ножами, і повстанці вірили, що ту зброю подарувала Катерина II, яка начебто підтримувала гайдамаків. Козацька старшина, що з’їхалася з різних куточків України, плекала надії на визволення з-під польського гніту, сподівалась, що повернеться влада гетьмана.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Гайдамаки” Шевченка

Categories: Скорочені твори

Links