Твір по повісті Довлатова “ЗОНА”

Сергій Довлатов – письменник нашого часу. Він став відомий тільки у вісімдесятих роках. У нас же в країні його книги з’явилися кілька років назад, на початку дев’яностих

Все життя письменника було рухом, енергією. Народившись в евакуації 3 вересня 1941 року в Уфі, він умер в еміграції 24 серпня 1990 року в Нью-Йорку. З 1978 року – Дванадцять років – Довлатов жив у США, де остаточно виразив себе як прозаїк. На Заході він випустив дванадцять книг російською мовою. Його книги стали видаватися й на англійському, і на німецьких мовах. При житті

Довлатов переведений також на датський, шведський, фінський, японський… Лауреат премії американського Пен-клубу, він друкувався в престижнейшем американському журналі “Ньюйоркер”, де до нього з російських прозаїків публікували лише Набокова. Самим утішним образом озивалися про Довлатове Курт Воннегут і Джозеф Хеллер, Ирвинг Хау й Віктор Некрасов, Георгій Влади-Мов і Владимир Воинович. Чому ж все-таки російський талант на Батьківщині завжди в опозиції? Чи не тому, що його ціль – ідеал? По завіті нашої класичної літератури місце художника – серед принижених і ображених. Він там, де немає правосуддя,

де вгасають мрії, панує беззаконня й розбиваються серця. Але з темного болота життя художник витягає невідомий до нього зміст, образи. Вони “темні иль незначні” – з погляду пануючої моралі. А тому й сам художник завжди жахливо темний для навколишніх

Довлатов сильно захоплювався американською прозою: Шервудом Андерсоном, Хемингуеем, Фолкнером, Селинджером. Вплив це очевидно. Особливо в шістдесяті-сімдесяті роки, коли автор жив те в Ленінграді, то в Таллине й по дріб’язках публікувався в журналі “Юність”. У Нью-Йорку виявилося, що еталоном прози Довлатову служать “Повісті Белкина”, ” Хаджі-Мурат”, оповідання Чехова. Знадобилася еміграція, щоб переконатися в точності й правильності свого передчуття: “…схожим бути хочеться тільки на Чехова”. Ця фраза з довлатовских “Записних книжок” дуже істотна. Метод пошуків, так сказати, художньої правди в Довлатова специфічно чеховський. “Якщо хочеш стати оптимістом і зрозуміти життя, то перестань вірити тому, що говорять і пишуть, а спостерігай сам і вникай”. Це вже з “Записної книжки” Чехова – судження, необхідне для розуміння Творчості й життєвих принципів Довлатова.

У першу чергу письменника цікавило розмаїтість найпростіших людей і ситуацій. Відповідно. щодо цього його подання про генія: “безсмертний варіант простої людини”. Слідом за Чеховим він міг би сказати: “Чорт би забрав усього великого світу цього з усією їхньою великою філософією!”

Добуток “Зона”, опубліковане в 1983 році, спочатку в Америці, у нас – набагато пізніше, має друга назва – “Записки наглядача”. Це свого роду щоденник, хаотичні записки, комплект неорганізованих матеріалів, що описують у точності життя карної колонії. Оповідання ведеться від першої особи – людини, що работали в цій колонії наглядачем. Він розповідає про дикість, жах миру, у який він потрапив. Миру, у якому билися заточеними рашпілями, їли собак, покривали особи татуюваннями, насилували кіз. Миру, у якому вбивали за пачку сподіваючись. Він пише про людей, що живуть у цьому світі. Про людей з кошмарним минулим, що відштовхує теперішнім і трагічним майбутнім

Але, незважаючи на весь жах і кошмар цього миру, життя тривала. І в цьому житті навіть збереглися звичайні життєві пропорції. Співвідношення радості й горя, добра й зла залишалося незмінним. У цьому житті, пише він, минулого й праця, і достоїнство, і любов, і розпуста, і патріотизм, і вбогість. Минулого й кар’єристи, і люмпени, і угодовці, і бунтарі. Але система цінностей була повністю порушена. Те, що ще вчора здавалося важливим, відійшло на задній план. Повсякденне ставало дорогоцінним, дорогоцінне – нереальним. У цьому дикому світі цінувалися їжа, тепло, можливість уникнути роботи

В оповіданні є епізод, де автор розповідає про людину, що мріяла стати на особливому режимі, хліборізом. “…Це була хмура, підозріла, самотня людина. Він нагадував партійного боса, змученого важкими комплексами”. Для того щоб зайняти таке місце, у зоні треба було брехати, лестити, вислужуватися, іти на шантаж, підкуп, вимагання. Будь-якими шляхами домагатися свого

Порівнюючи в передмові до “Зони” себе із Солженициним, Довлатов говорить, що книги їх зовсім різні. Солженицин був ув’язненим і описував політичні табори. Довлатов же писав про наглядача в карному таборі. Якщо говорити про художню своєрідність добутку, то варто помітити, що в цих хаотичних записках простежується загальний художній сюжет, якоюсь мірою дотримана єдність часу й місця; діє один ліричний герой (звичайно, якщо можна назвати наглядача “ліричним”). Можна сказати, що довлатовское оповідання розділене не на глави, а на абзаци, на мікроновели, як у чеховському театрі, границею між ними є пауза. Кожна з них може виявитися фатальною

Чітко демократична орієнтація довлатовской прози сумнівів не викликає. І іншого принципу відносин між людьми, чим принцип рівності, він не визнавав. Але розумів: рівними повинні бути люди різні, а не однакові. У цьому він бачив моральне обгрунтування демократії, і це переконання диктувало йому й вибір героїв, і вибір сюжетів


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Твір по повісті Довлатова “ЗОНА”

Categories: Нові твори

Links