Скорочено “Фьяметта” Боккаччо
Це Історія любові, розказана героїнею по ім’ю Фьяметта, про-ращенная в першу чергу до закоханих жінок, у яких молода дама шукає співчуття й розуміння. Прекрасна Фьяметта, краса якої зачаровувала всіх, проводила в безперервному святі життя; люблячий чоловік, багатство, пошана й повага – все це даровала їй доля. Один раз, напередодні большо-го торжества, Фьяметте приснився страшний сон, начебто вона гуляє в погожий сонячний день по лузі, плете вінки, і раптом отрутна змія жалить її під ліві груди; відразу мерхне світло, лунає грім – і наступає
“Незабаром увесь світ став мені дарма, здавалося, що головою я досягаю піднебіння”, – зізнається Фьяметта. Ідилію порушує несподівану звістку, отримана від батька Панфило. Вдовый старець просить сина приїхати до нього у Флоренцію й стать опорою й розрадою наприкінці життя, тому
” Але юнак не хоче викликати на себе жорстокі докори й безчестя, тому він відправляється в шлях, обіцяючи повернутися місяця через три-чотири. При прощанні Фьяметта втрачає почуттів, і її, напівживу від горя, намагається утішити служниця своїм рас-розповіддю про те, як Панфило ридав і зі слізьми цілував особу пані й благав допомогти своїй коханій. Фьяметта, сама вірна із закоханих жінок, чекає возвра-щения улюбленого з покорнейшей вірою, але разом з тим у її серце за-крадывается ревнощі. Відомо, що Флоренція славляться чарівними жінками, що вміють затягати у свої мережі
Що, якщо Панфило вже попався в них? Фьяметта, страждаючи, жене від себе ці думки. Щоранку вона піднімається на вишку будинку й звідти спостерігає за сонцем, і чим воно вище, тим ближче здається їй строк повернення Панфило. Фьяметта постійно подумки розмовляє з коханим, перечитує його листа, перебирає приналежні йому речі, а іноді кличе служницю й розмовляє з нею про нього. На зміну днев-ным розрадам приходять нічні
Хто б повірив, що любов може навчити астрології? По зміні положення місяця Фьямет-Та виразно могла сказати, яка частина ночі пройшла, і незрозуміло, що було втішніше: спостерігати, як тече час, або, будучи зайнятий іншою справою, побачити, що воно вже пройшло. Коли наблизився строк обіцяного Панфило повернення, закохана вирішила, що їй варто небагато повеселитися, щоб повернулася трохи стерта скорботою краса
Приготовлені розкішні вбрання й дорогоцінні укра-шения – так лицар до майбутньої битви готовить потрібні йому збруя. Але улюбленого всі немає. Фьяметта придумує виправдання: може бути, батько впросив його залишитися подольше. Або щось злучи-лось у шляху
Але найбільше Фьяметту терзала ревнощі. “Жодне мирське явище не вічно. Нове завжди більше подобається, ніж ви-денное, і завжди людина сильніше бажає того, чого не має, чим того, Чим володіє”. Так у надії й у розпачі пройшов місяць. Один раз, під час зустрічі із черницями, Фьяметта познайомилася із флорен-тийским купцем
Одна із черниць, молодого, гарна, шляхетного походження, запитала купця, чи не знає він Панфило. Одержавши позитивну відповідь, вона стала розпитувати докладніше, і отут Фьяметта довідалася, що Панфило женився. Причому черниця при цьому звістці почервоніла, опустила ока, і видно було, що вона ледь сдер-живає сльози. Вражена Фьяметта все-таки не втрачає надії, вона хоче вірити, що це батько змусив женитися Панфило, але він про-должает любити її одну. Але дивитися на небо їй більше не хочеться, тому що вона вже не впевнена в поверненні улюбленого
У пориві гніву спалені листи й зіпсовані багато хто його речі. Ніколи прекрасна особа Фьяметты сполотніло, чудова краса померкла, і це наводить зневіру на весь будинок, дає привід для різним толкам. Чоловік, із тривогою наблюдавший за змінами, що відбуваються з Фьяметтой, пропонує їй поїздку на води, що зціляють від всевіз-можных недуг. Крім того, ті місця славляться веселим времяпровождением і вишуканим суспільством
Фьяметта готова виконати волю чоловіка, і вони відправляються в шлях. Але порятунку від любовної лихоманки не існує, тим більше що саме в цих місцях Фья-Метта не раз бувала з Панфило, що тому нахлинули спогади лише роз’ятрюють рану. Фьяметта бере участь у різних увесе-лениях, з удаваним розчуленням спостерігає за закоханими пари-мі, але це служить лише джерелом нових борошн. Доктори й чоловік, бачачи її блідість, порахували недугу незціленним і рекомендували їй вір-нуться в місто, що вона й зробила. Нашій героїні трапляється сидіти в колі жінок, що ведуть бесіди про любов, і, жадібно прислухаючись до цих оповідань, вона розуміє, що не було й немає настільки полум’яної, настільки потайливої, настільки сумної любові, як у неї. Вона звертається до Долі із благаннями й проханнями допомогти їй, захистити від ударів: “Жорстока, зглянься наді ною; Дивися, я до того дійшла, що стала притчею в языцех там, де преж-де славили мою вроду”.
Пройшов рік з тої пори, як Панфило покинув Фьяметту. Неожи-Данно із Флоренції вертається слуга Фьяметты, що расска-зывает, що женився зовсім не Панфило, а його батько, Панфило ж закохався в одну із флорентійських красунь. Фьяметта, будучи не в Силах перенести зраду, намагається покінчити ссобой.
На щастя, ста-раю годувальниця вгадує намір своєї вихованки й вчасно ос-танавливает її при спробі кинутися з вежі. Від безмірного горя Фьяметта важко занедужує. Чоловікові пояснюють, що розпач дружини викликаний смертю любого брата. У якийсь момент з’являється проблиск надії: годувальниця з-общает, що зустріла на набережній флорентійського юнака, кото-рый нібито знає Панфило й запевняє, що той повинен от-от повернутися. Надія воскрешає Фьяметту, але радість даремна
Вско-Ре з’ясовується, що відомості помилкові, годувальниця помилилася. Фьяметта впадає в колишню тугу. Порию вона намагається знайти розрада в зіставленні своїх любовних борошн із борошнами знаменитих ревнивиць стародавності, як Федра, Гекуба, Клеопатра, Иокаста й інші, але нахо-дит, що її борошна в сто крат горше.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)