Герої однієї з новел книги Д. Боккаччо “Декамерон”

Танкред, Гисмонда й Гвискардо – герої однієї з новел книги Д. Боккаччо ” Декамерон ” (1350-1353) – 1-я новела 4-го дня. Танкред, правитель Салернский, убиває Гви-скардо, коханця своєї дочки Гисмонди, і посилає їй у золотому кубку його серце; вона поливає серце отрутою, випиває отруту й умирає

Сюжет цієї новели Боккаччо сходить до всесвітньо відомого фольклорного сюжету – міфу про “з’їдене серце” як символічному покаранні за перелюбство за законом талиона, за принципом відплати par pari (око за око, зуб за зуб), оскільки серце у світовому

фольклорі розглядається як “житло любові” і тому стає матеріальним об’єктом мести: укравший серце коханої розплачується своїм серцем. Сюжет цей, по припущенню В. М. Жирмунського, з Індії (пенджабський народний роман про пригоди раджі Расалу) через перську й арабську літературу в епоху хрестових походів потрапив у європейську літературу, у якій придбав надзвичайну популярність особливо в XII столітті. У романі Тома про Тристане (1160 р.) автор переказує старофранцузское лэ про Гироне, що розспівує Ізольда. Знижений варіант цього сюжету – “Лэ про в’язня” трубадура Рено: лицар Иньор, на прізвисько

Соловей, стає коханцем відразу дванадцяти дам. Їхні чоловіки мстять йому, підносять дамам його серце, після чого ті відмовляються від їжі й умирають від голоду

Взагалі всі версії сюжету про “з’їдене серце” мають один фінал – дама, який підносять серце улюбленого, тим або іншому способу кінчає життя самогубством

Найбільшу популярність одержав сюжет життєпису трубадура Гильома де Кобестаня, що складав для своєї дами пісні про любов. Чоловік дами, граф Раймон де Кастель-Россильон, запідозрив неї в любовному зв’язку із трубадуром і, переконавшись, що підозри його не даремні, наказав убити де Кобестаня, а серце його змусив з’їсти ні про що не дружину, що підозрювала. Коли ж вона довідалася про це, то закололася кинджалом. Цей сюжет фактично без перекручувань Боккаччо переказує в 9-й новелі 4-го дня, присвяченого оповіданням про нещасну любов (про мессере Гвильермо Россильоне й мессере Гвильермо Гвардастаньо).

У свого роду ослабленому варіанті сюжет про “з’їдене серце” використаний і в новелі про Танкреде, Гисмонде й Гвискардо. Однак тут Боккаччо виходить за рамки класичного любовного трикутника. Трагічний конфлікт між батьком, дочкою і її коханим (через недостатньо високе походження останнього) переростає в конфлікт між ложно зрозумілою честю (Танкред), правом на любов (Гисмонда) і щирою шляхетністю (Гвискардо). Цей конфлікт на повну силу розкривається в знаменитому монолозі Гисмонди, вимовленому нею перед що пришли жадати пояснень Танкредом. Вона “не як стражденна або ж викрита жінка заговорила з батьком – вид у неї був у цю хвилину незворушний і рішучий, погляд відкритий і нітрохи не розгублений”.

Гисмонда обгрунтовує своє право на любов до Гвискардо, відкидає докори батька в його “нешляхетності”, говорячи, що шляхетність визначається не походженням, а доброчесними вчинками людини. Сам Танкред, хоча він і спонукуваний поданням про те, що Гисмонда образила батьківську любов і принизила його честь, все-таки не впевнена у своїй правоті. Він ховається після того, як застає Гисмонду із Гвискардо, плаче, коли доводиться жадати пояснень від Гисмонди, наказує вбити Гвискардо лише тому, що не впевнено, що Гисмонда виконає свою погрозу, ридає в постелі вмираючої Гисмонди й, нарешті, уже запізнилося покаявшись, наказує поховати разом Гисмонду й Гвискардо (той же мотив, що й у сюжеті про Тристане й Ізольду). У новелі Боккаччо любов Гисмонди й Гвискардо вступає в протиборство зі старими помилковими поняттями, довлеющими над Танкредом, і, незважаючи на трагічний кінець, перемагає. У цьому змісті Боккаччо передбачив велику трагедію Шекспіра про Ромео й Джульетте.

Епізод новели, у якому Гисмонда говорить, звертаючись до серця коханого, що їй досить було споглядати його “всечасно очами духовними”, очевидно, звернений до знаменитого епізоду з “Нового життя” Данте (3-я глава), у якому поетові в баченні є Амор, що тримає в руці обійняте полум’ям серце поета, що він дає вкушати Дамі. Мотив серця, покладеного в чашу, пов’язаний з “Божественною комедією” Данте (Пекло, XII, 120), у якій згадується серце вбитого брага англійського короля Едуарда I, поміщене в чашу, установлену на колоні в моста через Темзу

Образи Танкреда, Гисмонди й Гвискардо викликали численні тлумачення й наслідування в європейській літературі. В XVI столітті в Італії граф Камерани створює трагедію “Танкред”. У ній Гисмонда й Гвискардо вступають у таємний шлюб, смерть Гвискардо обумовлена лише офіційним законом, а Танкред після смерті Гисмонди виколює собі ока (мотив “нового Эдипа”). У тім же столітті німецький бюргерський поет Ганс Сакс створює “Прежалісну трагедію про князя Конкрете”, у якій фактично переказує новелу Боккаччо й робить свої висновки: необхідно вчасно віддавати дочок заміж, не можна молодим “упадати в шаленість від любові”, а коли вуж це відбулося, “батькам не повинне їх карати”, а “розум скаже”, як “лихо на користь обратити й справа честю завершить”.

В 1561 р. англійський драматург Р. Уилкмот ставить трагедію “Танкред і Жисмонда”, у якій поводження Жисмонди засуджується, а образ Танкреда подається більше людяним і трагічним. На результаті XVII в. Джон Драйден у книзі “Оповідання стар і нові” (1699) поміщає поему “Сигисмонда й Гискардо”, у якій оттеняет тиранічний характер Танкреда й героїчна шляхетність Сигисмонди й сквайра Гискардо. Він також уводить у поему священика, що благословляє обох коханих. Під враженням поеми Драйдена англійський художник Вільям Хогарт намалював картину у високому стилі “Сигисмонда” (17S9). В XIX столітті Стендаль у романі “Червоне й чорне” у конфлікті між маркізом де Ла Моль, його дочкою Матильдой і Жюлъеном Сорелем по-своєму відбив мотиви, порушені в знаменитій новелі Боккаччо. У Росії на цю новелу звернув увагу Н. Г. Чернишевський – саме її в романі “Що робити?” читає Віра Павлівна


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Герої однієї з новел книги Д. Боккаччо “Декамерон”

Categories: Нові твори

Links