Федериго Альбериги гшерой книги Д. Боккаччо “Декамерон”
Герой однієї з новел книги Д. Боккаччо ” Декамерон ” (1350-1353) – 9-я новела 5-го дня, відома також як “Новела про сокола”. Федериго Альбериги. закохано, але монна Джованна не відповідає йому взаємністю. Дуже швидко Федериго Альбериги розтрачує майже весь свій стан на свята й звеселяння на честь Джованни й змушений вийти в маленький маєточок, що залишився. У нього є ще улюблений сокіл, з яким він полює й хоч якось може прокормитися. Незабаром умирає чоловік монни Джованни, і вона переїжджає із сином у Село, що виявляється по сусідству з
Але Федериго Альбериги нічого не знаючи про меті візиту, метається в пошуках того, чим би попотчевать настільки бажану гостю. У будинку в нього нічого ні, і отут він зауважує свого сокола, убиває його й пригощає ним монну Джованну. Після обіду все роз’ясняється. Син монни Джованни незабаром умирає, брати її наполягають, щоб вона вийшла заміж. Монна Джованна згадує про вчинок Ф. А. і вирішує, що кращого чоловіка їй не знайти
Використовуючи в цій новелі традиційну для того часу
Справа в тому, що Ф. А. ставиться до свого сокола не як до звичайного птаха. Його сокіл фактично єдиний його товариш, що допомагає йому в його тяжкому становищі. Сокіл Ф. А. – “один із кращих соколів на всьому світі”, Ф. А. дуже “дорожить своїм соколом”, він “милий його серцю”. І от Ф. А. жертвує соколом лише для того, щоб попотчевать даму, що зайшла до нього, що зневажала їм, що стала причиною його руйнування. Начебто б Боккаччо, випливаючи традиції, схвалює Ф. А. – але за всім цим простежується явна іронія автора, що граничить із осудом. Ф. А. робить свій учинок “на краю розпачу, проклинаючи долю”; коли ж монна Джованна просить віддати їй сокола – він плаче, усе знову виходить невлад. Більше того, ця “жертва” Ф. А. зовсім не викликає в його коханій відповідного почуття, вона виходить за нього не по любові, а лише під тиском обставин, за принципом меншого із зол. Відношення до цієї проблеми Боккаччо розкриває й попередня “Новелі про сокола” новела, у якій дама, занадто жестокосердно отнесшаяся до лицаря, що доглядав за нею, попадає в пекло. Фактично Боккаччо в цій новелі встановлює границю, вихід за яку не може бути виправданий навіть любов’ю
“Новела про сокола” викликала численні інтерпретації. В XVI столітті Лопе де Вега написав комедію “Сокіл Федериго”. Приблизно в той же час Тирсо де Молина створює комедію “Слова й пір’я”, у якій, втім, сам сокіл відсутній – Ф. А. жертвує заради любові не їм, а своєю власною кар’єрою генерала, чим і скоряє серце коханій. У Франції в XVII столітті Лафонтен пише новелу “Сокіл”, у якій на перший план виходить “філософія насолоди”, у результаті чого героїня виходить за Ф. А. по схильності й навіть по любові. На початку XVIII століття англійський поет Мэтью Прайор пише поему про Ф. А., у якій намагається всіляко підкреслити чеснота героя, однак, на думку критики, йому не вдалося оттенить ту “делікатну боротьбу почуттів”, що склала основу новели Боккаччо. Нарешті, Утеннисон в 1879 р. створив одноактну віршовану драму “Сокіл”.
У Росії першої й, цілком ймовірно, єдиною інтерпретацією новели стала опера Д. С. Бортнянского “Сокіл”, показана в 1786 р. В опері діють парубок Федерик і його кохана Ельвіра. В 1973 р. оперу поставив Московський камерний театр під керівництвом Б. А. Покровського
(1 votes, average: 5.00 out of 5)