Скорочено “Думка” Шевченка

Випускаючи другу серію памфлетів, ми вважаємо за потрібне й на цей раз попрохати пробачення у читача: і тут не все буде зрозумілим для нього.

Але чому ж ми поспішаємо з виданням цієї брошури?

Тому, шановний читачу, що життя не чекає нас. Ті ідеї, що ми їх кинули у своїй першій серії памфлетів (“Камо грядеши”, вид. “Книгоспілки”, 1925 р.), шукають собі підтримки. Отже, той, хто стежив за літературною дискусією минулого року, очевидно, зрозуміє нас. Більше того: він мусить пробачити нам гостроту в виразах, бо, коли розв’язується майбутнє

молодого мистецтва, сентиментальності нема місця.

В нашій брошурі зібрано ті статті, що їх ми на протязі останнього місяця 1925 року надрукували в додаткові до газети “Вісті” – “Культура і побут” і того ж року в журналі “Червоний шлях”. Памфлета на брошурку В. Поліщука ми подаємо додатком, бо “етюди” цього нашого опонента треба розцінювати тільки як звичайнісінький вибрик… може, і милого, але в усякому разі несерйозного супротивника.

Таким чином, “ахтанабіля сучасності” ти, шановний читачу, прийми від нас як веселий дотеп для розваги після обіду. Що ж до решти нашої роботи, то

просимо тебе добре обміркувати її. І коли ти переконаєшся, що ми в основному стоїмо на правдивому шляху, – неси наші мислі в найглухіші закутки республіки і всюди підтримуй нас. Тільки спільними зусиллями ми виведемо нашу “хохландію” на великий історичний тракт.

Минуло вже кілька місяців із того часу, як з’явилася надзвичайно сумна стаття ображеної “Просвіти”. Ця талановита елегія несподівано для самої себе відіграла, так би мовити, світову роль: її охрестили зовсім інтернаціональним ім’ям, саме тим, що його вимовляють – саsus bеllі 1. Тільки цим і можна пояснити її успішну конкуренцію з працею Ейнштейна: як і “принцип відносності”, вона викликала з приводу себе цілу літературу. Навіть ми, смиренні “олімпійці”, присвятили їй зошит на чотири аркуші, назвавши його, за Сенкевичем, “Камо грядеши”. В цій брошурі, до речі, нами зроблено було одну зі спроб систематизувати декілька думок про сьогоднішню мистецьку ситуацію.

Але як же реагували на просвітянський виступ наші літературні “масовики”?

Що ж – і вони найшли за потрібне відгукнутись, але… тут підскочило традиційне “але”. Висловлюючись м’яко, всі їхні виступи були трохи туманні… порівнюючи з петербурзькими осінніми туманами, і трохи короткозорі… порівнюючи з доброю курячою сліпотою. Єдина ясна думка, що в’їдливо стежила за читачем, була така:

– Хвильовий і “праві кола” не хочуть пускати в літературу робітничо-селянську молодь, бо не довіряють їй, бо зневажають її.

Коли б справа йшла тільки про цей симпатичний закид, ми не брались би знову за перо, а просто послали б своїх шановних опонентів в одвертий лист Анатоля Франса, адресований до “Почесного легіону” з приводу “Моніки Лерб’є”, і саме в це місце:

– “в інтересах ваших ми просимо вас не робити того, що вам робити не слід. Утримайтесь від суду, який невимовно вище стоїть за вашу компетенцію”.

Але справа лежить глибше, і тому ми беремо на себе труд систематизувати ще декілька думок.

Перш за все звернім увагу на те пікантне явище, що його ми спостерігали, стежачи за виступами наших опонентів. Цікаво, ретельно вишукуючи прихильників “олімпійських” тез серед молодої української інтелігенції, вони на протязі кількох місяців жодного разу не озирнулись і не поцікавились, хто ж за ними йде, хто ж їм симпатизує. Малодосвідчений читач весь час був під таким враженням, що за нами тягнуться “праві кола”, а за літературними “масовиками” найсправжніша, кристально чиста робітничо-селянська молодь. Отже, настав уже час покінчити з цією солодкою ілюзією.

Скажемо так: хай гартовансько-плужанські маси зачекають хвилинку, а зараз ми зупинимось на українській інтелігенції.

Припустім на один момент, що Зеров, Филипович та Могилянський являються в нашій літературі найправішими елементами суспільства (ми кажемо суспільства, бо справа йде не про мистецькі форми, а про ідеологію). Припустім, що сьогоднішній Рильський, який, на наш погляд, серед сьогоднішніх пролетарських поетів маячить світлою ідеологічною плямою, припустім, що він є шляхтич, який продовжує народницькі традиції свого славетного батька Тадея. Припустім, нарешті, що всі ці українські інтелігенти цілком підтримують “Олімп”.

Але подивимось тоді, чи не підтримує хто й наших архіреволюціонерів і саме з кіл цієї ж таки української інтелігенції, так чи інакше зв’язаної з культурними традиціями минулого.

Тут ми підійшли до надто делікатного моменту: саме тут ми мусимо голосно назвати ті прізвища, що їх дипломатично обминає в дискусії “масова” література.

Але кого ж ми маємо на увазі? – Не будемо критись:

– Ми говоримо про Загула, про Терещенка, про Ярошенка, про Савченка і т. д. Очевидно, ніхто не буде сумніватись, що сьогоднішній плужанин Загул належить до так званих попутників. Ніхто, очевидно, і не подумає, що Терещенко, автор “Печалі й ніжності”, належить до робітничо-селянського молодняка. Але й нікого не візьме сумнів, що всі вони, наперекір “Олімпу”, підтримують масовізм.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Думка” Шевченка

Categories: Скорочені твори

Links